Дівчина з Волині, якій оперували серце у США, народила сина!
Волинь

Дівчина з Волині, якій оперували серце у США, народила сина!

9 жовтня 2017, 17:37
0
0
Сподобалось?
0

Попри страшний прогноз українських медиків, вона повноцінно живе й працює

На Волині мешкає унікальна дівчина. Через важку вроджену ваду серця в Україні її вважали приреченою. Та мама знайшла благодійників, які повезли дитя на операцію в США. Відтоді минуло майже двадцять років. За цей час життя Яни Зубчик із села Буцинь Старовижівського району кардинально змінилося. Вона вийшла заміж і вже тішиться первістком-сином!

Губи та нігті синіли до чорноти

Ті страшні роки між життям і смертю Яночки мама Євгенія Федорівна не може згадувати без сліз. Бо не було хвилини, щоб не трусилася над донькою. Лікарі майже відразу після народження налякали: кожної миті можна чекати найгіршого, бо сердечко дівчинки не працює, як треба. Тоді й сама стала помічати, що в доні губи синіють, вона марніє на очах.

Батьки кинулися шукати порятунок для дитини. Об’їздили Луцьк, Київ, Львів. Та точного діагнозу ніде встановити не могли.

– Нам казали: «Чекайте на операцію». І ми нічого не робили – ждали, що буде, – згадує мама. – Бо тоді в Україні операції на відкритому серці були рідкістю.

Вже Яні настав час іти до школи. А вона була така худюща і знесилена, що портфелик з книжками та зошитами навіть підняти не могла. Ранець носила старша сестра, а мама вдома далеко від телефона не відходила, бо в будь-яку секунду могла дзвонити вчителька: «Йдіть забирайте дитинку, бо вже посиніла». І вона бігла, щоб… встигнути побачити доньку живою.

Несла на руках маленьку додому і в безнадії дивилася на її сині аж до чорноти губи та нігті. Страшно було. Дитя нічим не цікавилося, нічого не хотіло: дівчинці до всього було байдуже – холодно чи тепло, день чи ніч. Вона танула на очах, а з нею – і шанси на операцію, бо в інституті кардіохірургії імені Амосова погоджувались оперувати за умови, що дитина важитиме хоча би 20 кілограмів. Та як їх було набрати, якщо Яна стала настільки квола, що не те що гратися – їсти сили не мала?

Фабрика випустила для Яни серію іменних сніговичків

Яна гасла. Мама за слізьми світу Божого не бачила. Аж тут односельчанка поділилася координатами нового кардіологічного центру у Львові, працівники якого допомагали відправити хворих діток на лікування у Францію. За цей шанс Зубчики вхопились, як за рятівну соломинку. Бо знали: без операції в їхньої дитини є максимум рік. Адже в той час донечці вже поставили остаточний діагноз: «хвороба Фалло» (важка вроджена патологія серця).

– Тоді співпраця між українськими та закордонними клініками тільки починалась. Яну поставили на чергу на операцію у Франції. Ми мали зібрати 700 доларів і чекати виклику. Аж не минуло й місяця – дзвонять: «Набираємо групу дітей на операцію в Америку. Є місце, поїдете?» Звісно, кажу, що їдемо. А в нас паспортів навіть нема закордонних. До відльоту залишалося вісімнадцять днів – і ми встигли виробити і документи, і візу, – розповідає Євгенія Федорівна.

Їх чекав Нью-Йорк. Там саме почала свою діяльність благодійна організація «Український дар життя», яку заснувала наша діаспора. Зубчикам феноменально пощастило, адже повністю і проживання, і лікування на себе взяли американці. Їх поселили в будинку подружжя Фіслерів – Джозефа і Баббі. Звідти Яну везли на обстеження в клініку. Вже під час першого ж огляду доктор Айзенберг (імена усіх благодійників Зубчики пам’ятають як «Отче наш») здивовано запитав: «Як та дитина живе? У неї серце, як сито».

– Він був вражений, адже у серці Яни нарахував аж 46 дірочок. Сказав, що з одного боку воно надто тонке, а з іншого – товсте. Треба терміново робити латочку. І Яні відразу призначили операцію. Вона тривала аж вісімнадцять годин, – розповідає жінка.

В той час в усіх американських газетах писали про маленьку українку із хворим серцем. А фабрика іграшок випустила для Яни іменну серію плюшевих сніговичків. Усі виручені від продажу кошти передали родині хворої дівчинки.

Мертва пролежала 45 хвилин – і ожила

Минали дні, а мама стривожено дивилася на Яну. Суттєвого покращення у стані дитини вона не бачила. Така ж квола, такий же згаслий погляд. Аби розрадити дівчинку, до неї приходили американські однолітки (зустрічі організовувала одна зі шкіл) або просто чужі люди, які прочитали про Яну з газет. Її возили на різні екскурсії, влаштовували розваги.

7 травня у дівчинки був день народження. До неї в клініку прийшло багато гостей, запросили навіть клоунів. Ніби все добре минуло. Чекала виписка. Та наступного ранку Яна попросила маму принести їй з апарата у фойє льоду. Коли жінка повернулася в палату, дитя лежало… мертве.

– У відчаї я стала кричати. Хірург Яни був саме в операційній. Йому повідомили, і він доручив закінчувати операцію іншому лікареві, а сам прибіг спасати нашу дівчинку, – згадує мама Яни. – Її забрали, стали підключати до всяких апаратів. Але минуло десять хвилин, двадцять, півгодини… Йшла сорок п’ята хвилина, як Яна лежала мертва, медики не могли знайти серцебиття. Почулося: «Вибачте, ми зробили все, що могли».

Як мама пережила це – одному Богу відомо. Зізнається, що в ті страшні миті для себе вирішила: без дитини додому не повернеться. В голові крутилось: «Якщо смерть така безжальна, то хай забирає нас обох». Вона у відчаї дивилася на вікно у коридорі на сьомому поверсі. Та ноги підкосилися, жінка знепритомніла. У ту мить лікарі знайшли серцебиття у мертвої дитини…

Мама 90 днів і ночей біля доньки сиділа в кріслі

Але те, в якому стані лежала Яна, маму шокувало: легені були роздавлені, очі повилазили, рука почорніла, волосся вилізло… А ще медики зізналися, що під час реанімування дівчинки той клаптик, який був пришитий на серці, відлетів. Здавалося, перед очима не рідна дитина лежить, а якась загримована лялька із фільму жахів.

Лікарі відразу повідомили Євгенію Федорівну, що донька, найімовірніше, осліпне та що мозок може не відновитися після такого довгого часу в комі. «Лишиться калікою», – попереджали. «Але ж жива!» – відповідала мама.

А тут ще одне потрясіння: почорніла рука не відновлюється, хочуть ампутувати. Мама – в плач: «Не дам різати… Вже буде, як буде». Їй не хотілося більше мучити і травмувати Яночку, яка й так страшно натерпілася.

Дев’яносто днів жінка біля доньки в кріслі їла і спала. Одного разу вона  вийшла на коридор і здивувалася. Там зібралися пацієнти з усіх палат – з різних країн, – стали навколішки і щось промовляли. Якраз у палату зайшла Янина перекладачка й запитала у жінки: «Знаєш, що люди ці роблять?» «Видно, моляться, бо на коліна стають», – відповіла Євгенія Федорівна. «Так, за твою дитину всі стоять і моляться. Кожен своєю мовою».

І сталося диво. Спочатку посвітлів мізинчик чорної Яниної руки, потім – інші пальці, долоня. Й невдовзі вся ручка порожевіла. Та поки більше в Америці нічого зробити не могли. Тож відправили Яну додому. Сказали, що у такому критичному стані проводити будь-які операції на серці не можна, дитя мусить хоч трішки окріпнути.

Назначили вдруге приїхати в Америку через півроку. Та стан Яни погіршився. Коли дівчинку привезли на черговий огляд до Львова, було прийнято рішення негайно відправляти її в США. Їй знову пришили латочку, яка раніше відлетіла, і поставили в серце спеціальну трубочку. І наступного дня Яна сама встала й пішла, а на вустах з’явилася посмішка!

Два роки сина грудьми годувала

Життя дівчини відтоді пішло у зовсім іншому руслі. Яна закінчила школу, технікум харчових технологій та влаштувалася на роботу в бар. Там і зустріла свою долю – коханого Антона. Через три роки він зробив дівчині пропозицію руки і серця, і пара одружилася.

А невдовзі Яна завагітніла, і знову додалося переживань. Бо ж усі лікарі застерігали: не можна. Але дівчина добре загартувала свій характер і на кожне вмовляння «подумати» відповідала твердо: «Я все вирішила, мамою стану за будь-яку ціну, навіть якщо доведеться за це віддати своє життя».

Коли підійшов час пологів, брати на себе відповідальність за особливу вагітну ніхто не поспішав, Яну направили в Київ, в інститут кардіології імені Амосова. А там почула: «Де оперувалися, туди їдьте й родіть». Це не лікар сказав – болючу фразу кинув хтось із молодшого персоналу. Але як вона різонула по й так порубцьованому серцю! «Якби не Америка, я б зараз тут не була. Мене б узагалі не було», – відповіла дівчина і поїхала геть. Пізніше її відправили в клініку педіатрії, акушерства і гінекології, а там призначили планове кесарське.

Як завжди, поруч була головна опора в житті Яни – мама. Вона поїхала з дитиною на пологи. Переживала за все страшно. І коли з операційної почали виходити лікарі й бігати з кабінету в кабінет, метушитися, Євгенії Федорівні похололо в грудях. Що могла подумати? Що сталася біда, бо ж попередили, що Яні не можна родити. Але пізніше виявилося, що, коли породіллі дали наркоз і вже мали починати операцію, дитятко всередині раптово різко повернулось і лягло поперек! Його важко було дістати.

– Я все чула і бачила, бо наркоз мені вводили у спину, й не повірите – сміялася. Народження дитини – це така щаслива мить у житті! А те, що трошки «затрималися» через мого хлопчика, то не страшно. Маму тільки шкода: вона там від тривог сивіла, – згадує Яна.

І зізнається: перше, що попросила, – показати дитину кардіологу, щоб впевнитися, що хлопчик патології не має. Лікар підтвердив: малюк здоровий.

Зараз Дмитрику вже два з половиною рочки. І мама лише нещодавно відлучила його від грудей! І хоч і сьогодні Яні часто серце коле, буває задишка, молода жінка веде активне, повноцінне життя. Всім, що має, вона завдячує батькам, які колись не опустили рук і вибороли її у смерті.

Наталія КРАВЧУК, Волинська область

Фото автора


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися