Традиційно 19 січня ми відзначаємо Водохреще – як згадку про хрещення Господнє в річці Йордан. Воно завершує різдвяний віночок свят. Його ще називають Богоявленням, адже коли Ісус Христос прийняв хрещення, з небес почувся голос Бога-Отця, який назвав Ісуса своїм Сином, і на Нього зійшов Святий Дух в образі голуба.
У цей день в містах та селах освячується вода, після чого чимало віруючих занурюються у водойми, змиваючи гріхи і заряджаючись здоров’ям на весь рік. Обов’язково окунається на Водохреще і технічний редактор «Вісника+К» Віталій Гошко. Він пірнає у крижану воду двічі на тиждень протягом усієї зими!
Цілюща хрещенська вода забирає недуги
Напередодні Водохреща, 18 січня, господині готують пісну вечерю. Її в народі ще називають «Голодна кутя», адже традиційно як головну страву на стіл подають кутю. Такого розмаїття пісних смаколиків, як на Святвечір, ніхто не робить – обмежуються лиш кількома. Проте разом має зібратися уся сім’я, як і перед Різдвом.
У пам’ять про те, що Ісус Христос своїм Хрещенням освятив воду, напередодні вона освячується в церквах, а на саме свято Богоявлення – у річках, колодязях та озерах. Їй приписують чудодійну силу. Вірять, що зцілює духовні і тілесні немочі. Її дають пити тяжкохворим, нею освячують храми та будинки. Науковці досі не можуть пояснити, чому така вода не псується протягом року – не цвіте, не набуває неприємного запаху. Інакше як дивом це не поясниш.
Багато історій зцілення пов’язано і з хрещенським купанням. Люди позбуваються застуди, тиску, хронічних захворювань. Але головне, кажуть священики, треба вірити, що купання на Водохреще очистить душу і тіло, дійсно піде на користь. Інакше у купіль заходити не радять.
Цікаво, що після водохрещенської купелі люди не хворіють – не мають навіть нежитю. Хоча медики наголошують: тільки здорова людина може сміливо занурюватися в крижану воду, а маючи хронічні захворювання, проблеми із серцево-судинною системою, не радять ризикувати, щоб собі не нашкодити.
Вісниківський морж купається і при -20о
Що треба бути готовому до такого кроку найперше на психологічному рівні, підтверджує і Віталій Гошко. Він давно практикує обливання холодною водою, контрастний душ, пробіжки босоніж по снігу. І не один рік занурюється у Стиру на Водохреще.
– Пам’ятаю, коли заходив у крижану воду вперше. Від кожного кроку, коли спускався все нижче, аж дух забивало. Це неймовірні відчуття, їх важко описати словами. Зараз ніби все так само, але ті відчуття очікувані, ти їх осмислено чекаєш, – розповідає.
Вже п’ять років як він став членом Луцької міської громадської організації любителів зимового плавання та фізичної культури. Занурюється у води Стиру регулярно двічі на тиждень за будь-якої погоди: і в сніг, і у вітер, і в дощ. Не перепона і двадцятиградусні морози. Каже, якщо влітку така купіль – лише для задоволення, то починаючи з осені – «робота на перспективу», вклад у своє здоров’я. Відзначає, що відколи став загартовуватися, майже не хворіє на простудні захворювання, попри дуже напружений графік роботи, рідко відчуває перевтому. Тіло завжди в тонусі, настрій бадьорий.
Для тих, хто планує цьогоріч вперше зануритися на Водохреще, щиро радить:
– Головне – не боятися. Страх треба побороти або відмовитися від задуму. Звісно, дуже важливо підготуватися до такого кроку, починати найкраще з літа.
Після купелі Віталій бере у роздягальні, яка облаштована для луцьких моржів на пляжі, що у міському парку культури та відпочинку імені Лесі Українки, гирі та гантелі й вправами розігрівається. Також обов’язково робить пробіжку.
Ми разом пішли до Стиру за кілька днів до Водохреща. Віталій швиденько переодягнувся, перехрестився, ще мить – і вже вплав долав середину водойми. Надворі було близько нуля, така ж і температура води. Вийшовши, аж сяяв позитивом, здоров’ям. А я… від холоду цокала зубами. Так і не наважилася спуститися слідом за ним.
Весілля в ополонці
Таких любителів зимового купання, як наш Віталій, у Луцьку – кілька десятків. А от жителька Тернопільщини Тетяна Прокоп в ополонці кілька років тому знайшла своє щастя. Вона виїхала до Чехії і там під час зимових купань зустріла майбутнього чоловіка Томаса. Аби увіковічити пам’ятний момент, молодята просто в ополонці вирішили зіграти весілля. Воно відбулося у річці Метуе, що тече неподалік містечка Наход. Наречена була одягнена у білий купальник і фату, чоловік замість фрака мав чорні плавки, до яких причепив весільну квітку. З подружжям у воду зайшли й дві дружки. До речі, Тетяна на той момент була вагітна. Делікатному стану, переконувала вона, моржування – не загроза, а тільки користь.
Ще один цікавий факт про Водохреще розповіла наша колега Валентина Пилипчук з Ратнівщини. Їй один зі старожилів – Володимир Захарчук – переповів історію, яка сталася на Хмельниччині, звідки родом. Каже, колись у їхньому краї, коли священик опускав у водойму хрест на Богоявлення, мисливці мали стріляти угору. Так ось: йшов 1944 рік, війна. Село тільки визволили від фашистів – радянські війська рили окопи. А дід його був церковним старостою, мав рушницю. Свято наближалося, і він зізнався командиру, що у них є така традиція, а стріляти йому в такій воєнній ситуації незручно. Військовий вислухав і каже: «Я на мосту хлопців поставлю, головне – дайте знак, коли можна стріляти». То зранку, тільки священик занурив хрест, дід Володимира махнув рукою. І за мить почув… «Да здравствует товарищ Сталин!», «Смерть немецким оккупантам!». І пролунало три залпи. Так вийшли із ситуації. Тоді вперше (і єдине) в селі не гукнули під час пострілів «Слава Ісусу Христу!»
Наталія КРАВЧУК, Волинська область
Передрук заборонено!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!