Микола ВЕЛЬМА
Волинь

Півстоліття на службі у її величності журналістики

9 березня 2018, 12:56
0
0
Сподобалось?
0

Шостого березня Микола Вельма відзначив сімдесятирічний ювілей

Микола Григорович Вельма народився у Ковелі 6 березня 1948 року. Закінчив факультет журналістики Львівського держуніверситету.

В редакції ковельської міськрайонної газети працює з 1966 року, з 1986-го – редактор газети «Прапор Леніна» (з 1991-го – «Вісті Ковельщини»).

Заслужений журналіст України, кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня. Автор декількох історико-краєзнавчих книг. Член Національної спілки журналістів України, Національної спілки краєзнавців України.

– Миколо Григоровичу, чи не шкодуєте, що обрали тернистий журналістський шлях у житті?

– Не шкодую, бо в журналістику закохався з юних років. У дитячому віці випускав рукописні газети, у школі редагував «стіннівки».

З 1964 року – постійний дописувач міськрайонного видання «Прапор Леніна», пізніше пішов туди працювати.

Життя склалося так, що після здобуття другої вищої освіти працював на роботі в органах тодішньої влади. До неї звикати було важко, але мусово: у Ковелі мешкали мої хворі батьки, яких я не міг покинути, хоч пропонували доволі престижні посади у редакціях різних районних газет Волині.

Мої «стійкість» і «мужність» увінчалися успіхом: у 1986 році тодішній перший секретар міськкому партії Володимир Блаженчук запропонував очолити редакцію ковельської газети. Я погодився, хоч, чесно кажучи, переживав: чи справлюся? Мене зрозумів і підтримав колектив, тому все вийшло. Опорою були старші колеги: Гнат Ольхович, Степан Скоклюк. Відчував розуміння з боку молодших колег Людмили Скоклюк, Світлани Мельянчук, Марії Фоменко. Разом дерзали, творили і мріяли про найкращу газету в Україні.

Найкращими ми, можливо, й не стали, але те, що не гіршими – факт: у 90-их роках минулого століття мали просто фантастичний тираж – понад 20 тисяч примірників. По-моєму, то був своєрідний рекорд серед місцевих газет (і не лише на Волині).

Пишаюся тим, що був серед перших авторів газети «Вісник». Ніколи не шкодував і не шкодую про обраний тернистий шлях у житті: завдяки йому я не тільки відбувся як журналіст, але й зрозумів істину – без друзів і колег ми ніхто.

– Коли Вам все ж легше працювалося: нині чи за радянських часів?

– Легше працювалося, звичайно, за «совєтів». Не треба було думати про папір, гроші на зарплату і ремонт. Партія давала журналістам квартири, службові автомобілі, путівки в санаторії і на курорти, підтримувала критичні виступи (хоч і дозовано та вибірково). Редактор був однією з най­впливовіших осіб у владній ієрархії.

Нині працювати важче, але цікавіше: ніяких обмежень журналістам у їхній роботі немає. Правда, немає й іншого – реакції влади на виступи преси. Ми можемо критикувати будь-кого і будь-що, але результат нульовий – нікого не хвилює, про що ти пишеш. Можновладці зайняті примноженням своїх статків і розподілом посад, а до проблем народу їм діла нема. Та й сам народ іноді виявляє таку дивовижну апатію, що аж страшно стає.

– Згідно із Законом України «Про реформування державних і комунальних засобів масової інформації» у квітні 2017 року членами Вашого трудового колективу перетворено редакцію із комунального закладу у товариство з обмеженою відповідальністю. Які отримали уроки від газетної приватизації?

– Уроки сумні. Як кажуть, хотіли, як краще, а вийшло, як завжди. І найгірше, що влада нищить (свідомо чи несвідомо – це питання інше) інформаційну сферу держави. Час для приватизації ЗМІ обраний невдало: в умовах війни з Росією, коли Володимир Путін кидає мільярди на підтримку радіо, газет, телебачення, український уряд фактично обеззброїв вітчизняну журналістику, діючи за принципом: порятунок потопаючого – справа рук самого потопаючого.

Мені, людині, яка віддала журналістиці практично все своє трудове життя, прикро бачити, як сучасні «власть імущі» руйнують національну пресу. Зрештою, чому дивуватися? Руйнувати – не будувати…

– Миколо Григоровичу, Ви понад півстоліття віддали журна­лістиці. Якими будуть Ваші поради молодим колегам з висоти прожитих літ?

– Моя порада одна: не здаватися, боротися, йти вперед і перемагати.

Це непросто, це надзвичайно важко. Тому порятунок – в оволодінні «секретами» сучасних інформаційних технологій.

І найголовніше – не продаватися олігархам, не лити бруд на політичних опонентів, писати правду і тільки правду.

Розмовляла  Світлана ЛЯШУК

 

Колектив нашої газети сердечно вітає ювіляра, друга «Вісника+К», Миколу Вельму, зичить добра, щастя, всіляких гараздів і дожити до ста літ.

ВІСНИКІВЦІ


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися