Бог не давав діток Каті та Андрію Сасам з Устилуга Володимир-Волинського району. Лікарі поставили невтішний діагноз – безпліддя. Де тільки не їздили, навіть вдавалися до штучного запліднення. Та все було марно. Покладали надію на Бога. Ходили у церкву, щиро молилися. І сталося диво. У їхньому домі виросло десятеро дітей!
«Тобі вибирати, ти ніби сама їх народжуєш»
Лише через сім років подружнього життя Катя відчула, що стане мамою. А коли радісну новину сповістила чоловікові, він був на сьомому небі від щастя. Свого первістка Катя назвала Андрієм – на честь чоловіка.
Думали, що більше не буде дітей, тому вирішили взяти на виховання чужих, від яких відмовилися батьки. Протягом десяти років Катя та Андрій Саси прийняли вісім сиріт, зігріли батьківським теплом і оживили скалічені душі. Брали дітей з різних волинських інтернатів. Найменшому не було й двох рочків, а найстаршій дочці – 17.
Спершу взяли дворічного хлопчика, який страждав на ДЦП, мав психологічні проблеми. Виявилося, що звати його Андрійком. Так у сім’ї стало три Андрії. Спочатку син-першокласник неохоче прийняв названого брата, не хотів з ним бавитися. «Відвезіть його назад туди, де взяли», – сказав він. Потім Саси прийняли двох сестричок: Таню і Катю. Тепер вони вже дорослі. Названі тато і мама навіть заміж видали їх, а ті подарували онуків.
Хоча з дітьми багато клопотів, все ж Катерина та Андрій знову вирішили взяти у свій дім сиріт, бо не могли спокійно жити, знаючи, що десь є покинуті діти. Чоловік саме був на заробітках у Польщі, тож це важливе і непросте рішення доручив зробити дружині: «Вибирай сама, бо ти – мама. Ти ніби їх сама народжуєш». У дитбудинку Каті запропонували двох циганчат, сестру Віку і брата… Андрійка. У сім’ї стало вже чотири Андрії! Господаря сім’ї усі називають татом, найстаршого сина – Андрієм, а менших кличуть Андрійком та Андрюшиком.
Дівчинка найбільше любила… кладовище
Коли мав повернутися з Польщі батько, Катя сказала: «Діти, сьогодні тато приїде!» Тоді Андрій Сас вперше мав побачити найменших прийомних діток. Тільки-но він ступив на подвір’я, як назустріч вибігла Віка і кинулася до нього: «Тато, татусьо приїхав!» Вона міцно обняла Андрія за шию і ніжно притулилася до небритої щоки. «Ти навіть пахнеш татом», – без упину щебетала дівчинка.
– Віка була налякана, спочатку дуже боялася міліції, – розповідає Катерина. – Де тільки бачила людей у формі, одразу ховалася за мене. Певне, на все життя запам’ятала, як їх, циганчат, ловили по вокзалах і відправляли у дитбудинки. Спочатку Віка навіть підходила до людей і просила недоїдений пиріжок. А ще вона зізналася, що найбільше любила… кладовище, бо там можна було наїстися – не раз після Великодня збирала на могилах яйця і паски. Та це все уже в минулому. Зараз дівчинка – моя слухняна помічниця.
Минуло ще п’ять років – і знову сталося диво. Катя завагітніла вдруге! Народився синочок Василько. Згодом у свою сім’ю Саси прийняли ще двох циганчат: Раду і Самрата. Тато цю циганочку назвав Дюймовочкою (бо була маленькою). А через трохи подружжю подзвонили з інтернату, який закривався: «Чи не хотіли б ви взяти до себе ще одного хлопчика?» Так у сім’ї з’явився 13-річний Коля. Він не мав документів, жив на вулиці.
– Зараз це золота дитина! – не натішиться Катерина. – Добре вчиться, закінчив коледж.
Усі діти були з цілими букетами хвороб, занедбані, не знали батьківської любові. І хоча сироти з неблагополучних сімей, батьки яких пиячили, сиділи в тюрмах, позбавлені прав, вони все-таки ростуть хорошими людьми. І у цьому величезна заслуга Андрія та Катерини Сасів.
Галина ОЛІФЕРЧУК, Волинська область
Передрук заборонено!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!