В Афганістані знайшовся зниклий без вісти солдат-волинянин У березні учасники української експедиції, котрі займаються у далекій країні пошуком водоносних горизонтів, несподівано виявили в одному з афганських поселень чоловіка, котрий назвався колишнім солдатом радянської армії, що потрапив у полон, прийняв мусульманство і залишився там жити. Відео зі знайденим чоловіком виклали на ютуб-каналі. На жаль, чоловік забув українську та російську мови, проте все ж повідомив, що він родом з Волині. Саме слово «Волинь» він неодноразово казав членам експедиції з України. Проаналізувавши інформацію часів радянсько-афганської війни, автори програми прийшли до висновку, що цим чоловіком, імовірно, є Ігор Білокуров, уродженець села Велика Глуша Любешівського району, котрий пропав без вісти у квітні 1988 року в провінції Кандагар. Деякі однокласники Білокурова, побачивши відео з незвичайним афганцем, нібито вже впізнали в ньому Ігоря, повідомили рідних.
У селі досі живе мати зниклого без вісти солдата Антоніна Василівна Білокурова. У середині дев’яностих я зустрічався з нею, тоді вона ще вірила, що син її живий. Зі сльозами на очах розповідала, як її материнське серце навіть за тисячі кілометрів відчуло біду. Ігор Білокуров був звичайний сільський хлопець, якому військова служба вбачалася не осоружною повинністю, а почесним обов'язком. Тож до війська пішов з охотою, служив сумлінно, і начальство, помітивши його військові здібності, запропонувало лишитися в армії надстроковиком. Згодом його направили до Ленінграда, в школу прапорщиків. По закінченні отримав наказ – Афганістан...
Дізнавшись про страшне синове призначення, Антоніна Василівна зі сльозами відраджувала. – Ні, не можу, не маю права відмовитися, – відповів. – Не плачте, зі мною буде все гаразд. Я обов'язково повернусь... Ігорю випало там служити із земляком, хлопцем із сусіднього Камінь-Каширського району. Подружились. А згодом поклялися, що на випадок біди з одним інший відвідає рідних товариша й розповість усю правду. Проте Ігорів друг не зміг повністю виконати братерської клятви, приїхавши після служби у Велику Глушу. Бо не був того чорного дня в частині. А копи приїхав із завдання, побратима ніде не знаходив. Став розпитувати товаришів – ніхто не знає. Звернувся до командира частини, а у відповідь приголомшливе
– А хіба Білокуров не був з тобою у відрядженні?..
Майже два місяці тривали безрезультатні пошуки й лише аж тоді командування наважилося повідомити батьків...
Де тільки не їздила, куди не зверталася нещасна мати, шукаючи хоча б слідочок сина: і в Міжнародний Червоний Хрест, і в пакистанське посольство – та все марно... І от як повернулася доля. Якщо, звичайно, той чоловік таки Ігор Білокуров.
Кажуть у селі, Антоніна Василівна знепритомніла, дізнавшись приголомшливу новину. Адже сина вже перестала чекати. Навіть символічну могилу його на сільському кладовищі спорудила.
Символічно, що новина про «воскресіння» волинянина, який зник 30 років в пеклі Афганістану, з’явилася у пасхальні дні. Інакше як дивом цього не назвеш. Історія Ігоря Білокурова дуже актуальна і важлива сьогодні, коли сотні матерів чекають вдома своїх безвісти зниклих дітей, тепер уже на україно-російській війні.
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!