Нині Денис Шахновський має свою міцну сім’ю на Волині
В оселі подружжя Шахновських із села Затурці Локачинського району панує злагода та любов. Двоє діток тішать серце Дениса, бо для нього сім’я – то найбільша цінність. Змалечку він ріс в інтернатах і не знав, що таке материнська ласка.
Назвали Лещенком на честь співака
Денис не вельми любить розповідати про своє дитинство: не солодке воно у казенних стінах. Зі слів вихователів Київського будинку маляти, де він спочатку був, знає, що міліціонери знайшли його у маленькому згорточку на вокзалі. «Мені, може, було десь два тижні від народження», – каже Денис. Персонал вибрав прізвище та ім’я хлопчику.
– Тоді саме по телевізору Лев Лещенко виступав. Багато хто любив його пісні, от і записали у моє свідоцтво про народження це прізвище. Так я став Лещенком, – пояснює молодий чоловік.
До трьох років хлопчик перебував у столичному дитячому закладі, потім його перевели у Ківерці, а згодом – у Затурцівську допоміжну школу-інтернат. Тут Денис потоваришував зі Світланою Шахновською, яка працювала лаборантом. Вони могли годинами розмовляти на різні теми. Якось дівчина запитала: «А ти хотів би жити у нашій сім’ї?» Хоч така пропозиція застала школяра зненацька, серце радісно забилося. Нарешті він матиме справжню родину! Тоді Денисові було 15 років. Знав, що Світлана із сім’ї віруючих, має ще трьох сестер. Тож майбутні батьки Євгенія і Ярослав Шахновські почали оформляти необхідні документи, щоб забрати хлопчика до себе. Дали йому і своє прізвище – відтоді він Шахновський.
Після школи – по заробітках
Після закінчення школи Денис не хотів сидіти у батьків на шиї, а самостійно вирішив будувати своє життя. Їздив у Польщу на заробітки. З дитинства мріяв бути столяром, має золоті руки. Хоч відповідної освіти не було, але бажання вчитися допомогло стати асом своєї справи. Денис не лише робить хороші меблі, а й реставрує антикварні. Пощастило йому зустріти й другу половинку. Наташа родом з Костополя Рівненської області. Познайомилися молоді люди на спільному відпочинку вірян на озері. Одружилися. За весільні гроші молодята придбали житло.
– Хатина хоч і старенька, але ж своя. Я два місяці наводив порядок. Валив старе, переробляв по-сучасному. Хотів, щоб дружина приїхала і не злякалася, – сміється чоловік.
Сам плитку клав, добротні меблі майстрував. Кухонна стінка, яку зробив Денис власними руками, викликала б заздрість у кожної господині. Наталя зізнається: одразу відчула, що за Денисом буде як за кам’яною стіною. Він і характер добрий має, і майстер на всі руки. Тож хоч поки й живуть у старенькій оселі, де всюди ремонти й порядок, але невтомний чоловік хоче, щоб його сім’я мала просторий будинок: на подвір’ї вже височіє новобудова.
Разом пара уже дванадцять років. Живуть у мирі та злагоді, тішаться двома синочками.
– Я виріс в інтернатах, тож дуже ціную сімейне тепло. Люблю дружину і діток, – ділиться почуттями Денис. – Поки був малий, не задумувався, а зараз усе більше серце тривожить думка про маму. Хто вона? Кілька разів брався її шукати. Колишній директор школи-інтернату Роман Колісник мені допомагав, але конкретних зачіпок нема. У паспорті вказано, що я народився у Києві, але чи так це? Може, мене привезла у столицю якась жінка з села? Деякі документи загубилися, і докопатися до суті, на жаль, ніяк не вдається.
Ми теж пробували допомогти Денисові у пошуках. Телефонували у всі соціальні заклади, звідки його перевозили. Відстежуючи кожну ланку, дійшли до Києва. Але у міському будинку дитини (оскільки значиться, що він народився в Києві), піднявши відповідні записи, нам повідомили, що у них ніколи не було Дениса Лещенка…
Руслана ТАТАРИН, Волинська область
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!