Сімдесят п’ять років тому відбулася жахлива трагедія, братовбивча різня між поляками та українцями на Волині. Час від часу відлуння тієї страшної біди то стихає, то розгоряється з новою силою. Наші сусіди поляки розворушили болючу тему – прийняли антибандерівський закон і постійно наголошують на тому, що саме українці завдали їм страшних втрат. А про те, яких вони нам – делікатно мовчать.
Минулої п’ятниці у селі Рудка-Козинська Рожищенського району біля меморіалу загиблим воїнам УПА, невинно убієнним мирним жителям села польськими націоналістами 1943 року відбулася панахида. Пізніше мітинг-реквієм пам’яті закатованих простих людей, котрі нічим не завинили перед нападниками. Серед жертв – діти, підлітки. У цих поминальних заходах взяв участь віце-прем’єр-міністр Павло Розенко, голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, інші офіційні особи. Промовці з жалем згадували печальну подію, закликали обидві сторони до толерантності, розважливості в оцінці подій, які ми називаємо Волинською трагедією.
Важко з цим не погодитися. Усі ми обома руками «за» взаєморозуміння. Але чому ж та сторона вважає себе більш постраждалою, свої жертви значно більшими? Мовляв, вони діяли з метою самооборони. Наша газета неодноразово писала, і, зокрема, у минулому номері, про Рудко-Козинську трагедію: 300 озброєних до зубів польських бандитів на 70 підводах увірвалися в село і всіх, хто траплявся на шляху, нещадно вбивали, а село палили. Кажуть, це були поліцаї, котрі служили тодішній німецькій владі. Це такий самозахист, це така самооборона?
У всьому тому заході, присвяченому моїм закатованим землякам, щось відчувалося недомовлене. Промовці наводили факти, але так делікатно, обережно, ніби боялися образити, не дай, Боже, прогнівити заможних європейських сусідів. Постійно закликали до толерантності. Мало не просили вибачення, що ті у наших людей стріляли, а хати палили. Явно перестаралися. Навіть живому свідку тих подій Івану Фенюку не дали слово. Таке було відчуття, що організовані ті траурні заходи швидше для галочки, ніж для увіковічення пам’яті польських жертв.
Минулої неділі наш Президент Петро Порошенко взяв участь у подібних мітингах і панахидах у селі Гончий Брід Ковельського району та Сагринь на території Польщі. У першому було вбито 73 українців, а в другому – 610. Обидва села спалені дотла.
Їхній президент Дуда також брав участь у поминальних заходах убитих поляків на Волині. На відміну від закликів до примирення наших очільників, він заявив, що українці влаштували полякам геноцид, знищили їх до ста тисяч, а наших людей було вбито всього… п’ять тисяч. Звідки взялися ці цифри – нікому невідомо. Як доводять архівні дані, підтверджують історики, поляками було закатовано понад двадцять тисяч наших співгромадян.
У 2003 році тодішні президенти обох країн Кучма та Кваснєвський зустрічалися на Волині і сказали один одному: прощаємо і просимо прощення. Здавалося – порозумілися. Так ні – треба знову ворушити, ятрити болючі рани. А чи не ліпше залишити цю кровоточиву тему історикам, обнятися і йти далі по життю. Бо доки високі мужі з’ясовують стосунки, тим користується третій хитрий лис – москаль. Він же не зупиниться на Україні, а, може, попре й на поляків. Пора б усім це збагнути!
Євген ХОТИМЧУК
Передрук заборонено!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!