Марія та Зіновій Скоці виростили десять синів!
Ця велика родина кожного до сліз розчулить неймовірною любов’ю і шаною до батьків. Десятеро синів, яких виростили Марія та Зіновій Скоці, завжди приїздять на день народження до мами і тата, де б не були – чи за кілька кілометрів у райцентрі, чи за тисячу за океаном. І коли батьки святкували золоте весілля, у маленьке поліське село Гута-Камінська з’їхалися усі десятеро синів з невістками та дітьми. Найціннішим сюрпризом на 50-літній ювілей подружнього життя стало народження 50-го онука.
Батькові на ювілей подарували машину
Степан, Ігор, Андрій, Роман, Анатолій, Віталій, Володимир, Сергій, Микола, Олександр – 10 синів виростили Марія та Зіновій Скоці із села Гута-Камінська Камінь-Каширського району. І дочекалися стільки ж невісток. За рідних дочок стали Олена, Люба, Світлана, Люда – місцеві, ще одна Люда – з-під Луцька, Віта – з Миколаєва, дві Ані, Оксана, Ліля – з Америки. П’ятеро синів із сім’ями живуть у Києві, Луцьку, райцентрі, п’ятеро – у Штатах.
– Хлопці наші трудящі, помагають один одному, – спокійно, розважливо розповідає Марія Андріївна, проте у її скромних словах звучить велика гордість, що виростили таких порядних, чуйних синів. – Кажуть, щоб ми не тримали хазяйства, бо все нам куплять. Батькові на 70 літ навіть машину подарили, вже й на нову поміняли, трактора купили. Прошу їх: дітки, не тратьтеся. А вони шкодують нас: ще малими і прали, і білили, і порядок вдома тримали, бо дочок не маємо.
Усі невістки кличуть мамою і татом
Підросли, змужніли – і один за одним стали приводити до хати невісток. Коли сини придивлялися собі дівчат, батьки щовечора молилися: щоб стала рідною. До речі, вибирали собі наречених саме з віруючих, бо самі виросли в такій сім’ї. Хлопців вдома змалку вчили: треба читати Біблію і робити добро. Пішли онуки – мама летіла навіть за океан їх глядіти. Тому вийшло, що у кожної невістки довелося пожити: у кого місяць, а в кого й три. І ніде не відчувала, що зайва.
– Називають Вас мамою? – цікавимося.
– Чом ні? – дивується Марія Андріївна. – Усі десять дівчат. А я їх – «моя Люба», «моя Люда». Поки ввечері не одмітяться, не ляжуть спати. На прощання кажуть: «Мамочко, ми вас любимо». Одна до одної ходять, помагають. Не чула, щоб сварилися, може, де посперечаються між собою, але не при мені.
– Ніколи мама котрусь не виділяє, старається усім догодити, – каже Люба, яка зі свекрами прожила тринадцять років. Вона була другою невісткою, коли прийшла у цю сім’ю. До речі, її сестра Світлана теж вийшла заміж за одного з братів Скоців. – Деякий час нас, невісток, у хаті було дві, та ми не конфліктували. Бувало, коли на свята збиралися, на кухні нас п’ятеро хазяйнувало! Разом і пісню затягуємо. Тато каже: «Людські невістки сваряться, а наші співають!»
Першу онучку назвали на честь бабусі, сорокового внука – на честь дідуся
На день народження батьків завжди з’їжджаються сини, проте ще не збиралися разом невістки, бо як не в одної, то в іншої клопоти з малими дітьми. І на золоте весілля, на жаль, потрапили не всі. Проте усі десять синів були. А з ними – внуки, родина, п’ятеро невісток (одна прилетіла аж з Америки).
– Навезли подарунків багато! – з радістю розповідає мама. – Усю посуду поміняли, купили морозильну камеру, навіть гардероб мені і батькові новий справили. Хату помазали, дров привезли, нарубали. Внучки квіти нам дарували.
З Києва запросили телевізійників, які планують створити документальний фільм про цю незвичайну родину. Знімали біля хати, на природі батьків у вишиванках, про які подбали діти саме до цієї ювілейної дати. На урочисте святкування золотого весілля замовили ресторан, де зібралося з півсотні гостей. Мама одягнула вечірню сукню, а тато – костюм (наряди теж подарували діти).
Та найціннішим подарунком для батьків на 50-літній ювілей подружнього життя став 50-й онучок! Матвійко народився у серпні – якраз напередодні золотого весілля. До речі, першу онучку Скоців назвали на честь бабусі – Марійкою, а сорокового онука – на честь дідуся, Зіновієм.
На урочистому ювілейному вечорі лилися побажання здоров’я та щастя і для золотих наречених, і для усієї родини. Невістки співали пісні, сини, тепер уже дорослі чоловіки, з тремтінням у голосі згадували дитинство, розповідали свою історію і низько кланялися за любов батькам. А сивочолі мама з татом зі сльозами на очах дякували Богу, що їхні діти виросли шанованими, порядними, люблячими.
– Так добре, як вони приїдуть, побудуть коло нас, – тремтячим від хвилювання голосом каже Марія Андріївна. – Але ми знаємо: мусять їхати додому, бо там їхні дружини і дітки. Коли приїжджають – тішимося, коли їдуть – плачемо…
Олена ПАВЛЮК, Волинська область
Передрук заборонено!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!