Марі-Жозе вивчила українську за букварем
Меланія зі Старої Вижівки зустріла свою долю в Німеччині, куди забрали її фашисти. Там вона вийшла заміж за українського солдата, там вирішили й залишитися після війни. Але їх щастя не було тривалим: єдиний син Петрусь був ще зовсім маленьким, коли під час обвалу в шахті загинув його батько. Так і зосталася Меланія з дитиною на чужині. І не сподівалася жінка, що через багато років син Петро повернеться на її батьківщину.
І хата, і ставок, і вишневий садок
Син Меланії Петро Максим’юк жив у Бельгії, там і одружився з бельгійкою Марі-Жозе. До переїзду в Україну вони по кілька разів на рік навідувалися у Стару Вижівку. Перший раз приїхали на Пасху, згодом влітку. Побачивши, у якій матеріальній скруті живуть люди, старалися передавати українським родичам, знайомим, їхнім сусідам одяг, взуття, консерви.
А коли обоє вийшли на пенсію, вирішили Максим’юки оселитися на Волині. Продали в Бельгії дім і купили скромну хатину у Старій Вижівці. Дуже вже припало до душі розмірене тутешнє життя, яке неможливо порівняти з неспокійною Європою. Та й з їхніми пенсіями, при тому, що мінімальна у Бельгії становить більше 900 євро, можуть в Україні жити безбідно. Ще й допомагають доньці, адже працювали замолоду багато, і не на одній роботі, навіть у вихідні, щоб забезпечити родині середній достаток. Чоловік трудився начальником в’язниці, Марі-Жозе викладала пошиття одягу і шила сама.
Отож з 2005 року подружжя Максим’юків стало старовижівчанами. Перевезли з Бельгії всі свої речі, зокрема, й меблі. А згодом придбали ще й будинок навпроти для доччиної сім’ї, у якому вона мешкає, коли гостює в Україні. Біля оселі бельгійців ідеальний порядок: тут і садочок, і квітник, і міні-ставок.
Пригощає поліщуків супом з бадилля редиски та жабами
– Я добре розуміла, що жити в іншій державі і не знати її мови – це абсурд, тому з перших же місяців перебування в Україні взялася вивчати українську, – каже моя співрозмовниця, яка нині досить вправно володіє мовою. – І розпочала це з Букваря, який мені подарували в бібліотеці, – демонструє книгу вже як реліквію. – А допомагала мені у цьому колежанка і вчителька французької Тамара Півень.
У Бельгії люди користуються трьома мовами: німецькою, французькою та нідерландською. Рідна Марі-Жозе – французька, оскільки жінка проживала біля міста Льєж, тобто ближче до Франції. Звичайно, у навчанні багато дало міжособистісне спілкування. Тут, у Вижівці, чимало з просто знайомих стали хорошими друзями і сусідами Максим’юків. А одна з вижівських подруг на честь бельгійки навіть онучку назвала подвійним іменем – Анна-Марія, що, звісно, дуже приємно.
Марі-Жозе дуже любить готувати, тим паче, на пенсії часу для цього вдосталь. Вона дуже здивувала, коли зайшла мова про суп з бадилля редиски.
– Така страва готується 20 хвилин, – каже жінка, – і називається у нас велюте. Вона дуже корисна всім, особливо дітям, бо має багато вітамінів.
Моя співрозмовниця радить не зловживати купленими майонезами, соусами та кетчупами, а краще зробити ці приправи самому. Їх жінка виготовляє за власними рецептами до м’яса, риби, макаронів – пальчики оближеш. Радо ділиться секретами зі знайомими, а на одному зі старовижівських весіль частувала гостей навіть жабами по-французьки. Усі смакували і прихвалювали.
Наталія ЛЕГКА, Волинська область
Фото автора
Передрук заборонено!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!