Звела вдівців сестра
Життя починається і в шістдесят. Це зрозуміли Анастасія Ярошевич та Василь Давидюк із села Нові Червища Камінь-Каширського району. Майже в один рік обоє залишилися вдівцями. А коли випадково зустрілися через багато десятиліть, зрозуміли, що хочуть бути разом, хоч літа вже повернули на зиму.
За місяць вийшла заміж
Анастасія Ярошевич виросла у Нових Червищах. З Василем Давидюком, теперішнім чоловіком, жили по сусідству, тож разом пригадують босоноге дитинство. Молодша на рік дівчина хлопцеві подобалася, було, що й з клубу проводив додому.
– А от женитися після армії ще й не думав, – сміється Василь Іванович. – Вона ж, – киває на дружину, – пішла заміж молодою.
– А що? – посміхається Анастасія Ярошевич. – Хлопців було багато. А один закрутив голову, що якось то дуже швидко сталося. Мені тоді 21 було.
Жінка пригадує, як у сусіднє село до родичів приїхав хлопець з Дніпропетровщини. Чомусь вона йому одразу впала в око. Познайомилися в кінці грудня, перед самим Новим роком, уже на Різдво він прийшов зі сватами, а 28 січня й пишне весілля відгуляли. І думати не було коли – так за місяць вийшла заміж. Тим паче, ще й напоумила дружина старшого брата (вони були бездітною парою). Її слова запам’ятала на усе життя: «Не перебивай, Настю, сватів. Перві свати – то від Бога. Не приживешся на чужині, вернешся і будеш жити коло нас».
Так Анастасія вийшла заміж за хлопця, якого мало знала. Та це не завадило їм прожити разом 38 літ! Народили трьох дітей, які роз’їхалися по Україні, у Київ та Дніпропетровськ. І коли чоловік пані Анастасії шість років тому помер, залишилася сама-однісінька в Криму.
Часто навідувалася у гості в рідне село. І випадково у січні 2014 року під час гостин у Нових Червищах зустрілася з Василем Давидюком.
– То нас моя сестра двоюрідна звела, – розказує чоловік. – Сказала мені, що Настя одінока. Подумав, я тоже вдовець, треба побачитися. Діти в мене вже дорослі.
Розписалися, щоб не називали «бомжихою»
Поговорили, згадали молодість, кілька разів зідзвонилися. Як на те, якраз почалася російська окупація Криму. Діти просили маму, щоб кидала все та виїжджала.
– Він мені і каже: «Приїжджай, Настю, до мене. Нічого звідти не бери. Будем жити разом», – згадує жінка. – І вже у березні я приїхала до нього.
Так Анастасія Ярошевич за місяць вдруге вирішила свою долю. І опинилася у рідному селі, де виросла. Стали жити разом з Василем Давидюком. Спочатку не все райдужно і гарно було. Допікали людські пересуди, сільські жіночки скоса дивилися: мовляв, нащо женився? Проте минув час – і люди звикли, і діти змирилися з вибором батьків.
– Рік пожили, не розписуючись. А тоді кажу йому: скільки мене будуть бомжихою обзивати? – сміється пані Анастасія. – Пішли у сільську раду і розписалися. Вечоринки не робили, так посиділи з родиною.
У березні минає п’ять років, як зійшлися докупки удівець з удовицею, незважаючи на осуд і перешіптування людей. Разом живуть, разом хазяйнують, чекають у гості дітей. Час від часу жінка їздить у Крим. Раніше, правда, страх сковував, коли збиралася у далеку дорогу, а тепер звикла. Треба ж навідати могили рідних. Там, на чужині, поховані перший чоловік та батьки, яких перевезла з Нових Червищ на півострів і доглядала. Вклониться їхній пам’яті – і знову їде на батьківщину, де її чекає чоловік Василь.
Олена ПАВЛЮК, Волинська область
Фото автора
Передрук заборонено!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!