Софія ГАЙДАЙ
Волинь

У 87 бабуся в’яже шкарпетки бійцям на фронт

31 січня 2019, 11:15
0
0
Сподобалось?
0

Софія Гайдай із Забороля Луцького району не може сидіти склавши руки – вона третій рік в’яже шкарпетки для бійців. Хоча бабусі вже 87 літ.

«Війну пам’ятаю всеньку»

Софія Федорівна усе життя прожила в Заборолі, що біля Луцька. Тут вийшла заміж за сусідського хлопця і народила двох дочок. 30 років пропрацювала на фермі дояркою, про що нагадують її сухенькі покручені поліартритом пальці. Бо щодня вручну доїла до двадцяти корів. За цю важку працю заслужила багато грамот, медалей і Орден Трудового Червоного Прапора. Нагороджували трудівницю навіть хустинкою, годинником чи значком. Ходить бабуся з паличкою. Проте влітку ще на городі працює і курочок тримає. У неї гарна пам’ять – може усно помножити будь-яке число. Хоча тільки має по року польської школи, радянської і німецької.

– Війну пам’ятаю всеньку. У 1943 році німці зробили списки і мали забрати крепко багато людей на роботи в Німеччину. А хлопці з УПА вирішили відбити у них ті документи. Вони підпалили клуню, штаб німців. А за те на ранок німці спалили село дощенту. Кого заставали – то живцем кидали у вогонь, – пригадує бабуся.

Після війни бідували страшно. Викопали землянку, в якій і прожили сім років. Але, каже, люди були добрі, допомагали один одному. Приходили українці зі Сходу, де було ще гірше, то давали їм картоплю, скибку хліба чи борошна, хоч і самі нічого не мали.

У кожну пару кладе записку

Коли почалася війна на Донбасі, бабусине серце краялося від болю, бо ж сама пережила війну.

– Як почую, що хтось загинув – шкода, крепко шкода, чиїсь то діти. І матерів їхніх мені шкода. А як дивлюсь в телевізорі, шо хлопці місять болото в окопах, як вони в них там мерзнуть, серце кров’ю обливається, то я і вирішила шкарпетками помогти, – пояснює бабуся Софія.

Перший раз вона зв’язала шість пар три роки тому, їх занесли місцевому священику отцю Віталію, який капеланом їздить в АТО.

Всього вже передала близько 50 пар, в кожну з яких клала записку від баби Соні: «Нехай тебе, дитино, Бог береже. Повертайся додому». Шкарпетки різного кольору або мають інший візерунок.

– Якось прийшла моєї сестри невістка і каже: «Нащо ви в’яжете, до осені війна закінчиться». Добре, кажу, дав би Бог. Я тоді візьму ті шкарпетки, вийду на дорогу, і який мужик буде йти – кожному їх дам, аби війна закінчилася… – зітхає старенька. – Я не в’яжу всьо врем’я. Ше читаю пресу, в мене жодна газета не пройде, шоб я її не перечитала, – показує на стос газет на столі, серед яких і «Вісник+К».

Журиться, що вже закінчуються нитки. Раніше дочці колеги понадавали цілі пакети з вовною, інколи жінка свої старі речі розпускає.

– Останній раз я передала 25 пар, а чоловік внучки каже: «Бабо, то треба 30 пар, бо у роті 30 солдатів, усім не вистачить». Ну, хай уже вибачають, на другий раз другим буде. Якби тако кожна баба, яка сидить вдома і нічо не робить, в’язала, то скільки б то ми вже їх нав’язали, – міркує Софія Федорівна.

І своїх п’ятеро онуків, десять правнуків і одного праправнука не обділяє. «Я всім їм даю гроші, – каже. – Як стану ділити пенсію, на день народження раніше давала по 50 гривень, а тепер по 200 – і то бачу, що вже малувато».

Оксана ФЕДОРУК, Волинська область

Передрук заборонено!


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися