Дій автивно!
В’язки деревини вистачає на сто кілометрів
У Луцьку з’явився автомобіль, який не «п’є» ні бензину, ні солярки, не «їсть» газу. Він їздить на… дровах. Однак у дорозі «Таврія» Миколи Оксенюка справляється не гірше, ніж її звичайні родичі. Однаково гарно набирає швидкість, маневрує дорогами, везе вантаж. Ще й перевагу має – робить усе це майже безкоштовно!
Установка окупиться за кілька місяців
Микола родом з поліського села Лісове Маневицького району. Каже, загорівся ідеєю переобладнання авто давно. Найперше вмовив свого батька Анатолія Антоновича перевести на дрова трактора.
– Коли я йому розповів, що можна їздити на дровах, він не повірив, – згадує Микола. – Я показав відео з Інтернету. Довелося батька ще вмовляти, аби переобладнати трактора. А тепер у господарстві це незамінний транспорт. Прекрасно працює і в полі, і в лісі.
Микола – хлопець роботящий, тямущий, має «технічну» жилку. Він закінчив Луцький національний технічний університет – здобув спеціальність інженера-енергетика. Вже як дипломований спеціаліст взявся переобладнувати власний легковий автомобіль «Таврія». Допомагав йому товариш із сусіднього села Оконськ Дмитро Стрільчук.
– У мене машинка старенька, 1996 року випуску, двигун бензиновий – 1,1 л куб., – розповідає Микола. – Але на нові іномарки таку газогенераторну установку й не поставиш. Бо там двигуни, так би мовити, комп’ютеризовані. Вартість самої установки мені обійшлася у межах 200 умовних одиниць. Але вона окупиться вже за кілька місяців.
Чоловік показує два «бункери», прилаштовані ззаду «Таврії». В одному лежать дрібно порізані дрова, які підпалює, і вони починають тліти. Інший – це фільтр, що очищає вже вироблений газ.
«Їде не так шустро, зате безплатно!»
– Єдиний мінус – перш ніж рушити, треба, щоб двигун трішки попрацював, – додає луцький кулібін. – Це для того, аби виробився деревний газ. Три-п’ять хвилин – і можна їхати.
«Таврія» Оксенюка легко розганяється до 80–90 кілометрів на годину. Нею чоловікові не накладно їздити з Луцька у гості до батьків (близько 100 км). Завантажив в’язку дров вагою 12–14 кілограмів – і вже на порозі рідної хати. А собівартість такого палива диво-машини – копійки.
– Їде не так шустро, як на бензині, зате безплатно! – наголошує Микола.
– Яку сировину можна використовувати? – цікавлюся у чоловіка.
– Підійде будь-яке дерево, крім хвойного, – каже. – Подрібнити, висушити – і є паливо. Ми кажемо на нього «чурка». Зрозуміло, що одними з найкращих є відходи дуба та ясена. Вони є на деревообробних комбінатах і називаються «пряники».
Таке авто не просто економне, а й екологічне. Бо його вихлопи не токсичні. Європа давно зробила ставку на подібні автомобілі і заохочує виробників, зокрема, електрокарів. Прошу Миколу порівняти роботу автомобілів на електриці і на дровах. Він усміхається:
– Батарея електромашини, якщо нею постійно користуватися, виходить з ладу за кілька років. Купити нову – це тисячі доларів. А двигун, що працює на деревному газу, витримує значно довший час експлуатації. А для нашого Полісся це взагалі незамінний варіант. Для тракторів, іншої сільськогосподарської техніки це мегавигідна штука. Бо селянин має дуже низькі затрати на обробіток землі.
Наталія КРАВЧУК, Волинська область
Фото автора
Передрук заборонено!
Конкурс журналістських матеріалів «Дій активно! Живи позитивно!» ініційований Благодійним фондом Олександра Шевченка та Українським журналістським фондом.
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!