Любов ОМЕЛЯНЮК зі своїм коханим Ярославом
Волинь

Вдова полюбила чоловіка, молодшого на 17 літ

6 квітня 2019, 11:13
0
0
Сподобалось?
0

І вперше познайомилася зі свекрухою біля його труни

Чи думала ковельчанка Любов Омелянюк, що, будучи вдовою і маючи дорослих синів та онуків, зустріне своє справжнє кохання. Кохання без фальші і прикрас, без вигоди і користі. Та щастя було недовгим. Смерть забрала того, з ким Люба пізнала смак любові. 

Писала коханому найщиріші зізнання

 – Я найщасливіша жінка у світі. Я кохання не знала з колишнім чоловіком, хоча народила від нього двоє дітей. Моєму коханому було б у березні 45 років. Але не дожив, не судилося, бо чиясь варварська рука вкоротила йому вік…

Біля могили, заставленої вінками, стоїть жінка з оберемком квітів. Цей букет вона принесла йому – тому, хто залишився у її серці назавжди. 

– Я дуже любила Ярослава, – розповідає Люба Омелянюк. – Велика різниця у віці, 17 років, не розділяла нас, а навпаки – зближувала. Я в душі розцвіла, наче квітка, закохалася, як у молодості, ніби нове дихання відкрилося. Попереднє сімейне життя якось не склалося і у нього, і у мене. Тож, познайомившись одне з одним ближче, планували зійтися і жити разом. Зустрічалися два роки, всяко було, але притиралися один до одного і пробачали, як щось не так. Досі зберігаю повідомлення дворічної давності, які писала коханому:  «На добраніч, золотце! Я тебе люблю, сонечко. Цілую і обіймаю, мій дорогий і найкращий!»

«Цілувала кожен його побитий пальчик…»

...Одного осіннього дня Люба подзвонила Ярославу. Але телефон мовчав, був чомусь відключений.

– Щось тут не те, – втираючи сльозу, розповідає жінка. – З якого б то дива раптом Ярослав відключив телефон? Ми з ним не сварилися, не сперечалися – отже, не було причини мовчати.

Люба губилася в здогадках і не знаходила виходу з лабіринту думок. Ніч пройшла в безсонні. В пам’яті перебирала все, що тільки могло прийти на думку. Настав ранок, і мобільний Ярослава нарешті увімкнувся. Люба швиденько набрала його номер. Не встигла й слова вимовити, як у слухавці повідомили: «Той, кому ви телефонуєте, без свідомості. Він у реанімації...»

Люба попросила свого сина, щоб той подзвонив до Ярославового брата і спитав, що сталося, а сама швиденько побігла в лікарню. На Ярослава страшно було дивитися: закривавлений, із великими синцями на голові. Лікарі готувалися до термінової операції, бо чоловік міг померти. Виявляється, того страшного дня він вийшов із дому, а на ранок люди, які поспішали на роботу, знайшли чоловіка в центрі Ковеля побитого і без свідомості. При ньому не було ніяких документів. Швидка і міліція доставили його в лікарню.

– Я сиділа біля нього день і ніч, молилася, аби стало краще, щоб хоч відкрив очі і глянув на мене, зрозумів, що я поруч біля нього, – пригадує ті події Любов Омелянюк. – Гладила його тіло, цілувала кожен пальчик і розказувала, як сильно, до безтями кохаю.

Дружинам лишив по дитині, а Любі – свою любов

Інколи жінці здавалося, що настає покращення, але насправді його не було, бо підвищена температура і перепад тиску «з’їдали» чоловіка. Люба постійно говорила до Ярослава, розповідала, як вона його любить. Годувала через шприц, міняла постіль, мила – вкладала у нього всю душу. Жаль, що він нічого не бачив і не чув. Брати Ярослава Давидюка дивувалися Любиній любові. Вони кажуть: «Якби у нього була машина, квартира, гроші – можна було б зрозуміти, за що така увага і любов нашому братові». Його матері, яка проживає у Камінь-Каширському районі, нічого не казали про страшну біду, бо у неї погане здоров’я. Родина Ярослава щиро вдячна Любі, що вона не покинула його в трудний час. Два місяці жінка була в лікарні разом з ним, лікувала коханого своєю присутністю. Все надіялась, що Ярослав одужає. Але дива не сталося. Чоловік помер.

Люба давно хотіла познайомитися з його мамою. І познайомилася... Останньої ночі біля його холодного тіла, біля труни покійного плакали дві жінки: перша, яка дала життя, а друга, яка дала ласку і турботу.

– Я пізнала смак кохання, – каже Люба, – якого не знала раніше. Обом колишнім дружинам Ярослав лишив по дитині, а мені – свою любов, бо я була у нього коханою і бажаною.

Моя любов іще жива –

Вона ніколи не згасає.

Iз губ зриваються слова:

«Люблю... Кохаю... Пам’ятаю...»

Галина ОЛІФЕРЧУК, Волинська область

Передрук заборонено!


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися