10 років тому його заснували брати Яворські
Микола Яворський із села Тагачин Турійського району без перебільшення авторитет. Футбольний. Де б він не з’являвся – відразу починав організовувати як не турніри, то кубки. У м’яча тоді ганяють і старі, й малі, хлопці й дівчата. По суті, він життя поклав на те, щоб ця гра полюбилася і розвивалася не тільки на міських чи столичних стадіонах, а й у найвіддаленіших селах.
Батько м’яча рубав
У Миколи Яворського цікава сімейна історія. Їх, синів, у сім’ї було п’ятеро і всі футболом марили. А от батько їхній був категорично проти. Він працював бригадиром у колгоспі й сердився, коли його діти бігли м’яча копати. Навіть зопалу м’яча сокирою рубав. Мама ж, навпаки, синів підтримувала. Завдяки їй виписували всі спортивні журнали. Не дивно, що вона знала поіменно всю команду київського «Динамо», орієнтувалася у тонкощах гри і завжди допитувалася, хто кому пас дав і хто який гол забив. Але зі всіх синів Яворських лише Аркадій закінчив Ленінградський інститут фізкультури по спеціалізації «Футбол». Решта обрали інші стежки-дороги, проте захоплення у всіх залишилося на все життя. Особливо тісно з «грою мільйонів» пов’язався Микола Яворський. Хоч закінчив історичний факультет і все життя викладав право та історію у Нововолинському технікумі, футбол не покидав ані на день.
Що там казати, при молодому викладачеві копанка у технікумі стала шалено популярною. Без перебільшення, м’яча тоді ганяли мало не всі студенти. Бо ж окрім чоловічих команд, Микола Олександрович організував аж вісім жіночих! То зараз дівчата-футболістки зовсім не дивина. А тоді такого чуда не чули і не бачили! Він був і за тренера, і за арбітра, і за суддю. І все це на його голому ентузіазмі.
Призи – за свої, братів і мамині гроші
Важко порахувати, скільки за все життя Микола Яворський організував футбольних турнірів, кубків та клубів. Один із найвідоміших, вважайте, візитка рідного села Тагачин – кубок Яворських. Бо ж успішно вже проводиться аж 10 років поспіль.
– Раніше у нашому селі було багато хлопців, – розказує Микола Олександрович. – От я і подумав, а чого б і не організувати якісь ігри для них. В районі тоді ніхто нічого не робив, твердили лише: нема коштів, нема суддів. А я собі думаю, ну які вже там кошти великі треба, щоб поганяти м’яча? А судити я можу і безплатно. Підключив братів, от і надумали створити власний турнір. А щоб не бути нікому нічого винним, так і назвали – кубок Яворських. Організація і заохочувальні призи – з власної кишені. Один брат замовляв і привозив медалі з Білорусі, кубки і грамоти діставав інший брат з Криму – він в «Артеці» завідував відділом спорту і туризму. Я тоді працював, то відкладав із зарплати гроші, мама, поки жила, на 9 травня отримувала допомогу, то теж вділяла. І от вже могли заохочувати по кілька сотень гривень. Спочатку грали команди однієї сільської ради. А потім кубок Яворських взагалі вийшов за рамки району. Було й таке, що позмагатися на наш турнір з’їжджалося більше команд, аніж на першість Турійського району.
Грають і старі, й малі, батьки і діти – аби бажання було. На турнір намагаються вирватися й брати Яворські, вони й самі із задоволенням участь беруть. Хоча не завжди виходить їм зібратися повним складом. Наприклад, Володі, який живе між Казахстаном та Канадою – найважче потрапити у рідне село. Аркадій з Криму теж не може щороку приїжджати. А от завжди намагаються бути Леонід, який прожив у Тагачині все життя, та Андрій з білоруського Пінська.
Зі сміхом розказує Микола Олександрович, що за десять років, відколи їхній турнір діє, тагачинці вперше виграли лише цьогоріч. Радості меж не було! Адже деякі команди вже встигали по три рази в переможцях побувати, а вони, господарі поля, жодного.
І не встигла я привітати свого співрозмовника, як почула, що турніри на кубок, вочевидь, проводилися востаннє. Треба, мовляв, йти далі. Он з’явилася задумка створити кубок їхньої сільської ради. А Микола Олександрович вже придивився: в сусідньому Клюську повиростали молоді хлопці. А це ж потенційна футбольна команда! Залишилося лише засукати рукави і навести там порядок із полем: бо ж немає «людського», мусять хлопці між грушами та газорозподільчою «будкою» ганяти.
– Вони цього року хоч і не виграли турнір, але я вже помітив – потенціал ого-го який! – радісно каже Микола Олександрович. – Ми з братом Аркадієм їм м’яча футбольного подарували, аби ж лише грали. А там побачимо…
Мирослава КОСЬМІНА
Фото автора
Дій активно! Живи позитивно!
Конкурс журналістських матеріалів «Дій активно! Живи позитивно!» ініційований Благодійним фондом Олександра Шевченка та Українським журналістським фондом.
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!