У 95 ще городи сама обробляє і кульбочок не має
Волинь

У 95 ще городи сама обробляє і кульбочок не має

15 серпня 2019, 11:07
0
0
Сподобалось?
0

Про Євгенію Сосницьку, або ж по-вуличному Югенію, із села Личани Ківерцівського району місцеві люди розповіли. Мовляв, перевалило бабусі вже за добрих 90 літ, а вона нівроку так, городи ще сама обсапує.

Долю циганка напророкувала

Хатка у Євгенії Іллівни сховалася у густому порослому садку – з дороги геть не видно. Господиню знадвору не догукалася, зайшла – а вона спить. Кулачок під голову поклала, маленька, сухенька, на величезному ліжку – здається, то дитина лежить.

Довгожительці, як виявилося, вже 95 літ. Зізнається, що зимує вона в Луцьку, біля дочки. Але, каже, дихати там нема чим, давить їй на голову те місто. Тож щойно блисне весною сонечко, Євгенія Іллівна їде у Личани, у свою рідну хату. Тут свіже повітря, садок, грядки з городиною…

– А то правда, що ви ще самі город обробляєте? – питаю.

– Ой, дитинко, я то ще справуюся, але вже рух не той, що минулого року був. Дух мені стало забивати при ходьбі. А сидіти і не ходити не можу, – ділиться. – То я так усе життя живу. Років чотирнадцять мені було – забрела до нас у двір циганка. І вчепилася: «Дай погадаю». Взяла мою руку, уважно так подивилася і каже: «Пойдеш заміж, але ще тут, на місці, встигнеш заступити хазяїна. Будеш мати дітей: не менш як двоє, але не більш як троє. Будуватися будеш два рази, але в своїй хаті вмирати не будеш». І ви знаєте, все збулося. Батька забрали на війну, і він так і не повернувся, тож я з меншими сестрами мусила хазяйнувати. Як вийшла заміж і заступила першою дитиною, добиралося вже до трьох місяців, впала з черешні. І все, зійшла дитинка. Народилося у нас з чоловіком потім двоє дітей: Галя і Коля. І будувалися ми два рази: у першій хаті не встигли і трьох років пожити, як залило її, тому взялися зводити тутка другу.

У дитинстві тричі сукенки на смерть рихтували

З чоловіком Євгенія Іллівна прожила лише десять років. Досі в її голосі бринить щемлива образа: «Вмер і все на світі покинув». Той 1957-й рік запам’ятався жінці на все життя. На новий рік народився синочок. Хату заклали ранньої весни і вже за тиждень до Покрови мусили заселятися у незакінчену, «сиру», бо ж жили у чужих людей. Перейшли, а на Святого Миколая її Микола раптово вмер. Побув у своїй хаті аж два місяці і «переклав» усі клопоти на худенькі плечі вдови.

– У лікарнях часто буваєте? – запитую.

– Хто? Я? – дивується довгожителька. – Та що ви, я навіть дітей родила вдома, у хаті. Хоча в дитинстві, як розказувала небожка-мати, була така больна, що мені три рази сукенки на смерть рихтували. Пилиповка заступає (Пилипівський піст – авт.) – я вже лягаю і не встаю аж до літа. Скільки мене возили по всяких знахарях та бабах, нічого не могли зробити. І так до 9 років десь. А потім як відрізало. І от бачте, вичухалася, щоб ще стільки літ жить. Дочка іноді бурчить на мене, переживає, що я тут сама живу. А я їй кажу: «Циганка мені напророчила смерть не в своїй хаті. Так що не хвилюйся: помирати я, певно, приїду у Луцьк, до тебе», – і Євгенія Іллівна по-молодечому заливисто засміялася.

Мирослава КОСЬМІНА

Фото автора

Живи позитивно!

Конкурс журналістських матеріалів «Дій активно! Живи позитивно!» ініційований Благодійним фондом Олександра Шевченка та Українським журналістським фондом.


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися