Ієромонах Корнилій
Волинь

Брати-монахи з Волині загинули, а їхні фото замироточили

8 вересня 2019, 13:05
0
14
Сподобалось?
14

17 серпня 1993 року у селі Мильці Старовижівського району з’явилися двоє людей у довгому чорному одязі: отець Віктор (Денисюк) – у подальшому архімандрит Сергій, та послушник Тарасій (Черенюк) – пізніше архімандрит Феодосій.  У саду на стовбурі груші поставили іконку святителя Миколая Чудотворця і вранці та ввечері під відкритим небом підносили свої молитви до Бога. У перші роки відродження старовинної обителі ніхто й не підозрював, що зовсім скоро братія втратить свого намісника архімандрита Сергія, а через сімнадцять літ не стане і його брата, який також загине в аварії.

Віддав життя, щоб відродити монастир

Увесь день проходив для них у важкій фізичній праці. А ще не було ні коштів, ні будівельних матеріалів, ні продуктів харчування та постелі. Підрясник, кирзові чоботи – ось і все багатство. Згодом до них приєдналися рідний брат отця Сергія – ієромонах Корнилій (Денисюк), архімандрит Сава (Іщук) та архімандрит Серафим (Бірук) із сином архідияконом Іовом. Але сан свій вони отримали з часом.

Архімандрит Сергій народився в селі Гірка Полонка під Луцьком. Закінчив школу, служив в Афганістані. Згодом була мирська робота, вступ до Волинської духовної семінарії. А після закінчення третього курсу тодішній архієпископ Волинський та Луцький Ніфонт благословив молодого священника на відбудову Милецького Свято-Миколаївського чоловічого монастиря. Збирав по цеглині на його відродження, шукав людей, які б допомогли з будівельними матеріалами, коштами, робочою силою. І ніколи не розлучався з молитвою. Добивався, щоб усі приміщення обителі передали Церкві, бо впродовж ще деякого часу тут залишалися підопічні колишнього будинку-інтернату, а сусідство з психічно хворими, окремі з яких прикладалися до пляшки, було непростим. На звернення батюшки відгукнувся тодішній президент України Леонід Кучма. Після стихії 1997 року він відвідував монастир, і саме за сприяння гаранта незабаром обласна влада пішла ченцям назустріч.

Але зовсім скоро не стало намісника. Повертаючись у монастир з матеріальною пожертвою для ліквідації наслідків стихії, архімандрит Сергій загинув 25 липня 1997 року поблизу Бреста в Білорусі. Прикрив собою рідного брата Корнилія, який був з ним в одному автомобілі, і таким чином врятував йому життя. Отцю Сергію був лише 31 рік. Похоронили батюшку за всіма канонами біля стін древньої обителі.

Архімандрит Сергій – між молитвою та роботою

– Він наче передчував свій відхід, – згадують ті, хто добре знав намісника. – Перед поїздкою попросив у своїх близьких прощення, передав духовним чадам подарунки, які сам отримав незадовго до цього, у День ангела. Втішав тих, хто проводжав, а у самого в очах стояв такий сум… Роздав братії благословення та духовні настанови. Окинув поглядом свою келію і востаннє її зачинив.

Не знала, що серед мертвих її син

Після від’їзду архімандрита Сергія та ієромонаха Корнилія їхня мама, Надія Денисюк, збиралася у паломницьку поїздку. Чи відчувало її серце біду? Безперечно, але жінка завжди покладалася на Бога. Вирушили. Автобус, у якому вона була, мчав Білоруссю. Раптом паломники помітили, що перед ним летить лелека, ніби прокладає курс, і здивувалися такій пташиній сміливості. Аж тут автобус почав збавляти швидкість. «Аварія!» – вигукнув хтось з пасажирів.

Усі замовкли, визираючи у вікна. Надія Демидівна сиділа з протилежного боку і не могла розгледіти, що робиться на місці аварії. А там лежали три загиблі священники, серед яких і її син. Коли увечері в одному з храмів, де зупинилися паломники, батюшка, що їх приймав, з лише йому відомих причин сказав Надії Денисюк: «Кріпись, мати», – серце заледве не розірвалося. Тільки чому так важко, чому так боляче? Це жінка зрозуміла, коли, повернувшись з поїздки, впала на свіжу синову могилу. Доля розпорядилась так, що через відсутність зв’язку матері не змогли вчасно повідомити про смерть старшого сина і каліцтво молодшого.

На своєму паї звів храм

Отець Корнилій у будь-яку секунду міг знепритомніти, але в нього вистачило сили провести брата в останню путь. Довго лікувався, проходив реабілітацію. А коли піддужчав, почав втілювати в життя братову та свою мрію: зводити тимчасовий, а поруч – постійний храми на честь Пантелеймона Цілителя у Гіркій Полонці поблизу Луцька. Для цього використали землю, яка дісталася Денисюкам як земельний пай. Тут посадив сад, проклав ялинові алеї, викопав два ставки, облаштував пасіку.

І ось храми є, та службу в них служать інші. У 41 рік ієромонах Корнилій загинув в аварії поблизу села Метишин Луцького району 10 жовтня 2014 року. Похоронили його поруч зі збудованим ним храмом у Гіркій Полонці. Прощалися з улюбленим батюшкою кілька годин – стільки було людей. Одного разу біля могили служили панахиду. Над нею почали кружляти хмарка голубів. Здавалося, вони також вслухаються в кожне молитовне слово.

Коли минуло п’ять років після смерті архімандрита Сергія, у кількох людей почали мироточити його світлини. Фотографія ієромонаха Корнилія вперше замироточила цьогоріч.

Наталія ЛЕГКА


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися