Після пологів Руслані говорили, що її син не житиме – сьогодні йому 11 років. Жінці казали, що він ніколи не візьме до рук ложки – сьогодні хлопець може на перекладині підтягнутися 30 разів. Її попереджали, що син ніколи не стане на ноги – сьогодні він сам може пройти триста метрів. І все це завдяки власній силі волі і надлюдській підтримці мами. Це неймовірна історія Руслани і Вови Рубіновських з Ковеля, які щодня борються за кожен його крок, кожну маленьку перемогу над хворобою.
Читав не казки, а енциклопедії
Вова Рубіновський народився шестимісячним. Важило маля ледь більше кілограма і мало 42 сантиметри зросту.
– Майже цілу ніч пролежала, а мені навіть не сказали, хлопчик у мене чи дівчинка – на УЗД не було видно. Вранці лікарі повідомили, що син живий, але нежиттєздатний. Це моя п’ята дитина, серце ледь не розірвалося, коли його побачила. Ні війок, ні нігтиків не було, їв через зонд, бо сам ковтати не міг, легені не розкривалися, двічі сердечко зупинялося, – досі зі сльозами згадує мама хлопчика Руслана. – Лікарі у Ковелі тільки руками розводили: «Самі бачите, яка дитинка, він нічого не може». А Вова наперекір усьому боровся за життя. Через тиждень його відправили у неонатальний центр Луцька. І я повік буду вдячна його працівникам. Саме завдяки їм моя дитина жива.
З лікарні хлопчика забрали з цілим букетом хвороб. Дуже підтримували Руслану її нині покійна мама та старші діти – хлопці Андрій і Марко та дівчатка-двійнята Анна і Вікторія. А батько хлопчика у найтяжчий час із сім’ї пішов – він, бачте, втомився.
– Вова – наше сонечко, він дуже позитивний і сильний. Такий із самого дитинства, – з гордістю розповідає про свою кровиночку мама. – Має дуже гарну пам’ять. З трьох років я йому замість казок читала енциклопедії. Ще всіх звуків не вмів вимовляти, а вже говорив слова «сталатити», «сталагміти» і «перисті бомби». Вдома у нас 37 енциклопедій.
У клініці Козявкіна навчили ходити
Просто неможливо уявити, як важко було мамі і Вові у перші роки його життя! Така світла голова у дитини, такий розумник – і фізично геть безпорадний. Та вони не плакали над долею, а до знемоги працювали. І у чотири рочки у Вови почали діяти руки! У шість він сів!
– Ми надто пізно стали їздити у Трускавець, в клініку Козявкіна, – з жалем каже мама Руслана. – Усе грошей не було. Вперше поїхали, коли Вовці було шість років, а треба було з трьох починати. Що тільки моя дитина не стерпіла! Там процедури такі болючі. Коли я перший раз це побачила, знепритомніла. А він мовчав. Тільки сльози тихенько по щічках скочувалися. У клініці лікарі його прозвали Вова-десант, настільки він терплячий!
Неймовірно болючі процедури Вова згоден проходити знову і знову. Бо вони дають результат. Сьогодні він більше 20 хвилин може сам простояти, пройти 300 метрів без підтримки. А з ходунцями навіть два кілометри щодня долає. А ще від народження у хлопця була постійна загроза інсульту. Останній рік він живе без неї – судини у дитини розвинені згідно з віком і нормою. І все це – результат лікування у клініці Козявкіна. Найбільша Вовина мрія – жити і не бути ні від кого залежним. Сам робить для цього дуже багато. Кожен день, зціпивши зуби, тренується. Навчився готувати їсти – може посмажити яйце, картоплю. Не кожна дитина в 11 років на це здатна! А ще він щонеділі ходить у церкву і молиться не лише за своє за здоров’я. Він неодмінно кине дві-три гривні у скриньку пожертв для української армії. Хвороба навчила хлопчину доброті. А своє майбутнє він пов’язує з допомогою дітям. Він хоче вивчитися на лікаря-реабілітолога, логопеда чи ветеринара. А ще Вова мріє створити свій банк, куди б люди вкладали гроші. Вони би працювали, а відсотки йшли на лікування хворим дітям. Сам знає, як це, коли між тобою і повноцінним життям стоїть нестача грошей.
– У цю клініку дуже важко потрапити – там такі черги, стільки іноземців... Нас готові прийняти з 14 жовтня. Весь рік збираємо на це гроші. Але влітку клініка підняла вартість на 20%. Ми й так живемо у найдешевшому номері без харчування. Щоб поїхати на черговий курс, нам не вистачає 14 тисяч гривень. Може, для когось це не така велика сума, а для мене сьогодні саме стільки коштує щастя, – з’являються сльози на очах Вовиної мами. – Я вже не маю чого продавати. Останнє, що мала цінного, обручку, продала, щоб купити бронежилета старшому Андрію, коли того мобілізували у 2015 році. Шукала гроші у благодійних фондах. В одному мені сказали: «Шкода, що у вашої дитини тільки ДЦП. От коли б у нього був рак, ми б вам дали грошей. А ДЦП – то не смертельно...» Просто немає слів...
Руслана у пошуках 14 тисяч гривень, які так необхідні на лікування її дитини, звернулася у «Вісник+К», бо знає, що наші читачі – дуже милосердні і небайдужі люди. Одного разу ми всі разом уже допомогли родині Рубіновських поїхати на лікування до Козявкіна. Адже два роки тому їм не вистачало грошей на поїздку у клініку, а після виходу публікації у нашій газеті на рахунку Руслани з’явилася необхідна сума.
Тож допоможемо Вові Рубіновському здійснити мрію жити повноцінним життям. Редакція «Вісника+К» уже перерахувала тисячу гривень.
Картковий рахунок у «ПриватБанку»
4149 4991 2439 2000 Руслана Рубіновська
Наталка СЛЮСАР
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!