Крістоф Конінгс уже понад 20 років не просто розвиває свою справу в Україні, а й оселився тут і одружився. І при цьому у нього вдало функціонує власний бізнес у рідній Бельгії. Як і чому він все-таки наважився змінити свою країну на нашу, як йому вдалося побороти корупцію, і, власне, чи стала йому Україна рідною за стільки років – у розмові з ним і його дружиною Вікторією.
– Чому вирішили відкрити власну справу саме в Україні, в країні, де, погодьтеся, не найкраща економіка?
– Я приїхав в Україну 20 років тому. Відвідував тут голландського фермера, який відкрив власне господарство в Рожищі. Після цього я багато подорожував Україною зі своїми знайомими-бельгійцями, які вже мали тут власний бізнес. У 2009 році я познайомився з жінкою, яка спочатку була моїм перекладачем, а згодом стала дружиною. А вже через рік я під Луцьком (село Одеради, – авт.) взяв в оренду землю.
– Та все ж, закони тут не дуже лояльні до бізнесу, високі податки тощо.
– Податки потрібно платити всюди, якщо ти чесно працюєш. В Україні чимало бізнесменів намагаються ухилятися від їхньої сплати і дуже багато грошей циркулює на тіньовому ринку. Але якщо ти не платиш податків, то звідки влада має взяти гроші, аби, приміром, відремонтувати дороги?
– Чим саме ви займаєтеся і чи зуміли підібрати надійну команду працівників?
– У 2010 році сільський голова Одерад пішла мені назустріч і дала можливість розвивати бізнес у своєму селі. Я вирощую зернові, сою, ріпак. Працевлаштував до себе місцевих людей. Усяке було, з деякими працівниками довелося попрощатися через їхню любов до алкоголю, але з часом ми змогли підібрати дійсно достойну команду. Для мене дуже важливим є питання довіри. Мої люди можуть на мене повністю покластися, але я теж повинен мати змогу покластися на них.
– Одна справа – запустити тут власну справу, інша – оселитися тут повністю. Як наважилися змінити Бельгію на Україну?
– Одна з причин, яка послугувала цьому, – я зустрів тут своє кохання. По-друге, відкрив тут власну справу. Хоча я навіть уяви не мав, наскільки землі, які я взяв в оренду, виснажені. Мені знадобилося років п’ять, аби «оживити» їх.
– Ви задоволені, як тут у вас йде бізнес?
– В Україні дуже розвинена корупція. Ще мені довелося зіткнутися з досить неприємною ситуацією. На початку 2016 року я з дружиною поїхав на два тижні в Бельгію, а коли повернулися, то з 450 гектарів землі, які були зареєстровані за мною, третину – 150 гектарів – дивним чином зареєстрували на іншу людину, добре знаного місцевого кримінального авторитета. Як це сталося, це окреме питання, але через суд ми ці землі таки повернули. Крім того, на весняний сезон цей кримінальний авторитет засіяв ці 150 гектарів і ще 120 гектарів прихопив собі поміж ділом – без догорів і без документів. Тут корупція відбулася на всіх рівнях. У поліції наші звернення ігнорувалися. Зверталися у районну і обласну адміністрації, але цю проблему теж спершу ігнорували. Хоча, коли я тільки збирався орендувати землі, то районна адміністрація дуже підтримувала мене, бо у мене була третя за розмірами орендна плата у Луцькому районі. Так тривало 2 роки. Але суди таки поновили наші права.
– Паралельно ви ще й ведете бізнес у Бельгії, як встигаєте, якщо живете тут?
– Довгий час там керував мій батько. Тепер я співпрацюю з іншим фермером, який веде мої справи. Через це мені не доводиться їздити туди часто.
– Чи можете сказати, що Україна стала для вас рідною?
– Рідною, напевно, ще ні, але я почуваюся тут досить комфортно, як удома. Мені багато не треба для щастя: закинь мене у поле, дай трактор, і все.
– Тобто ви не просто контролюєте процес, а й самі сідаєте у трактор, і гайда працювати?
– Так, я сам працюю, люблю працювати і вмію. Цим я викликаю і повагу серед своїх працівників. Вони бачать, що я не стою збоку і не вказую їм, що вони мусять робити.
– Як стимулюєте своїх працівників працювати продуктивно?
– У нас баланс інтересів. Вони знають: якщо у мене будуть хороші прибутки, то відповідно, вони матимуть хороші заробітки.
– Ринок збуту вашої продукції?
– Усе збуваю в Україні. У мене поки не ті обсяги, щоб виходити на зарубіжні ринки.
– Якщо порівняти Україну і Бельгію, де комфортніше працювати, вести бізнес?
- У мене в Бельгії була ситуація, яка зовсім не притаманна Україні. Кілька років тому я продав своє зерно, а через деякий час ціна на нього злетіла практично вдвоє. І власник елеватора зателефонував мені та іншим фермерам, які здали йому зерно, пояснив, що воно здорожчало, і сказав, що заплатить нам більше, ніж за договором. Пояснив, що ми не зможемо нормально працювати, коли будемо продавати зі збитками. В Україні таку ситуацію важко уявити. Ще одна ситуація. Минулого року мені переплатили за один причіп зерна. Замість 4 тисячі євро вони перерахували мені 40 тисяч євро. Ці гроші вже навіть були в мене на рахунку. Але я подзвонив їм і сказав перевірити цю ситуація. Виявилося, що при введенні даних вони зробили помилку з комою, і замість 4 тисяч вийшло 40. І взагалі в бізнесових відносинах у нас практично завжди чинять чесно. Ми в Бельгії можемо вести бізнес із заплющеними очима.
– Яка кумедна ситуація з життя в Україні найбільше вам запам’яталася?
– Один із наших перших працівників був п’яним на роботі. Він якось врізався в стіну, на якій висіла картина. Картина впала і простромилася йому через голову. Це було, як у мультику. І сумно, і смішно, насправді. Я такого ще не бачив у своєму житті.
– Що іще з українських реалій вас «вражає»?
– Мене дуже дратує те, що тут на кілька днів можуть перекрити воду (проживає у селі Зміїнець під Луцьком, – авт.). У Бельгії такого не може бути. У нас, якщо зникає вода, то тим службам, які за це відповідають, країна видасться маленькою, повірте. Та ж сама ситуація і з електрикою. Якщо зникає світло бодай на годину, і якщо у тебе через це розмерзлася морозилка, приміром, то компанія, яка постачає електроенергію, компенсує усі незручності. Я вже мовчу, коли горить техніка. А якщо обірвалися електропроводи вночі, то в Бельгії не чекають ранку, аби бригада приїхала і відремонтувала. У нас все роблять одразу.
– Яка кумедна ситуація з життя в Україні найбільше вам запам’яталася?
– Один із наших перших працівників був п’яним на роботі. Він якось врізався в стіну, на якій висіла картина. Картина впала і простромилася йому через голову. Це було, як у мультику. І сумно, і смішно, насправді. Я такого ще не бачив у своєму житті.
– А тепер найцікавіше: як освідчувалися та просили руку і серце у вашої, уже нині дружини, Вікторії? З неї і почнемо…
– Крістоф запропонував мені одружитися, а коли дійшло до суті, забув про це. Він специфічний у цьому плані. Для нього першочерговими є проблеми бізнесу. Все решта – це поточні питання. Зробив пропозицію, я погодилася, і все – проїхали, – сміється Вікторія.
– Фактично ви нагадали йому про його ж пропозицію?
– Звісно, нагадала. Я сказала йому, мовляв, от я погодилася, а що далі? Так ми розписалися.
– Розумієте, в Бельгії шлюб не настільки важливий, як тут. У нас лише 25 відсотків людей одружуються, інші не оформляють стосунків. Але що я обіцяв, себто одружитися, те і зробив, – каже усміхаючись Крістоф.
– Ну що ж, успіхів вам і в сімейному житті, і в бізнесі!
Розмовляла Ірина Бура
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!