Така глина, як в Рокиті, що на Старовижівщині, на думку науковців, єдина в Україні. Унікальна тим, що має гейзерне походження, з’явилася мільйони років тому. У Рокиті та сусідньому Дубечному з цієї глини можна виготовляти фаянсовий та фарфоровий посуд. Традиційне ремесло поліських гончарів відроджує і продовжує досвідчений майстер Василь Курилюк.
У Рокиті було 185 гончарів!
На початку ХХ століття в невеличкому селі Рокита налічувалося 185 гончарів, які сплачували фінансовий податок, і 30 горнів, що більше ніж у знаменитій гончарній столиці – полтавському Опішному. Лише Тихон Якимук за тиждень випалював 420 різних виробів!
Добре пам’ятають у Рокиті і майстра від Бога Василя Бондаря. Трудився він у місцевому гончарному цеху на цегельному заводі. Саме у нього й переймав давнє ремесло Василь Курилюк з Дубечного – тепер досвідчений майстер-гончар. А потім їх обох забрали на Дубечненський керамічний завод. Та проіснував цех там років з п’ять. Тому двом гончарям довелося вкладати свої вироби в сумки і продавати їх у Ковелі та Ратному на базарі.
Опушка з пір’їною для олії
– Варішок, набірашок, гладишка, слой – так колоритно називали глиняний посуд у моїй рідній Рокиті, – розповідає Василь Курилюк. – Опушка – виріб опуклої форми з тоненьким горлом для зберігання рослинної олії. У ньому завжди стояло гусяче перо пір’ям донизу. Коли господиня готувала якусь страву, то виймала з опушки гусяче перо: скільки олії вчепиться на пір’їну – тим і засмачували борщ або суп. Якщо вмочували в олію двічі, то це вже була надто добре приправлена страва.
Василь Пилипович свято береже варішок, у якому родина його діда Нестора Сливки готувала узвар із сухих яблук та груш, та величезну макітру, котрим понад сімдесят років, та гладишку, що випалив його батько Пилип Курилюк.
– В останній готували омачку (страву із сиру та сметани), – продовжує Василь Курилюк. – У хаті мешкали чотири покоління, тобто 12 людей, тож і посудина мала бути такою, щоб наситити всю родину.
Та аж ніяк не можна забувати про те, яким непростим був труд гончаря. Трохи не розрахував, потрапив у глину вапняк – і «постріляли» горшки. Вся праця нанівець.
– Зате ці ремісники ніколи не хворіли виразкою шлунка, у них не боліли руки, – розповідає Василь Курилюк, – бо про цілющі властивості глини відомо з давніх-давен. Якщо із такого глечика місяць пити криничну воду, то можна вилікувати ту ж саму виразку. Спосіб простий: наливаємо в глечик воду і вистоюємо її 10 днів, наступні 10 – п’ємо цю воду, доливаючи стільки, як випили, і ще впродовж 10 днів допиваємо водицю до дна, не доливаючи ані краплі в посудину. Виразка куди й подінеться.
Навчає на батьковому столітньому кругу
Більше як за тридцять років гончар навчив цьому ремеслу багатьох своїх учнів.
– А от із трьох моїх доньок улюблену справу перейняла лише найменша, Марійка, – говорить Василь Пилипович.
Василь Курилюк – затребуваний гість на багатьох всеукраїнських та міжнародних конкурсах із цього виду самобутнього мистецтва у Польщі, Білорусі. У 2007 році брав участь у Всеукраїнському з’їзді молодих гончарів в Чигирині, де представляв творчість двох своїх вихованців. Жодна із дванадцяти волинських «Берегинь» не обійшлася без майстер-класу від Василя Курилюка. Кілька років підряд відвідує «Волинську Січ» на Світязі, де в таборі відпочинку навчає гончарству дітей, що залюбки крутять його гончарний, ще батьківський, круг, якому майже 100 літ!
Наталія ЛЕГКА
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!