Про трагічну долю уродженця села Грудки Камінь-Каширського району Івана Гончарука, якого за участь в УПА розстріляли аж у 1989 році, уже розповідалося. Хоч він і відбув покарання, відсидівши 10 років у сталінських тюрмах. Що ж думають про ті події і про суд його земляки? Бо й досі питань залишається більше, ніж відповідей…
Племінниця пішла заміж до дядькових… «жертв»
Грудки про Джанка, як називали Івана Гончарука по-вуличному, звичайно, читали. Як виявилося, в селі досі живуть і правнуки жертв (подружжя Решетовських, вбивство яких теж інкримінували Гончаруку), і родичі «вбивці». Зокрема дочка племінника Гончарука. Мене попередили: «Вона нізащо не погодиться про щось говорити». Насправді Галина Семенівна охоче розповіла все, що знає і пам’ятає про дядька Івана:
– Я по фотографіях в газеті його одразу впізнала. Геть такий, як на суді був… Мій тато Семен – син сестри Домни, на річницю похорону якої у 1986 році Іван приїжджав і коли його нібито опізнали. Хоча він до того часто бував у селі із сім’єю. І на моє весілля у 1979 році приїжджав. Скажіте, чи їздив би він, якби був у чомусь винуватий? Йому не було чого боятися.
– А на суді у Камені-Каширському ви були в 1987-му?
– Один раз. Наташа, дочка, підбігла до нього, може, якусь передачку передала, не знаю… Коли вирок оголосили, хтось закричав: «Ура!» Молодь в основному була в залі, вони мало що розуміли. Я теж не усвідомлювала, що там відбувалося. І не признавалася, що то моя родина. Бо ж знаєте, які часи були, – зізнається щиро пані Галя. – Тоді розкопували могили Решетовських, якусь ексгумацію робили. А це дід і баба моєї свекрухи.
– То ви пішли невісткою в родину, рідних яких нібито вбив ваш родич?! Невже ніхто ніколи вам не згадав цього, не дорікнув?
– Ніколи. І до батьків моїх добре ставилися. Таке время було. Видно, добре знали, як усе було насправді. Що дядько Іван з лісовими хлопцями ходив, харчі діставав, то правда. Він на вдачу дуже добрий був, спокійний. Моя мати якось підслухала, як він комусь казав: «Я гріха не маю. Ходити ходив, але мої руки чисті».
– Як склалася доля його сім’ї?
– Донька Наташа юридичний закінчила. Після суду над батьком її одразу звільнили. Мусила їхати на заробітки в Москву. Її чоловіка поїзд роз’їхав, а у неї дві доньки. Про сина не знаю нічого. З дружиною дядька востаннє говорила по телефону у 2015 році.
Один свідок наклав на себе руки
В основу обвинувачення Івана Гончарука на псевдо «Лісовий» лягли сумнівні докази у причетності його до убивств мирних громадян. Сумнівні, бо важко уявити, як через 40 років можна довести, що саме ця людина стріляла. Наші славні слідчі у мирний час не можуть встановити причетність беркутівців до розстрілів «Небесної сотні» через п’ять років, вимірюючи траєкторії польотів куль, визначаючи, з якого місця стріляли і т. п. А тут через сорок усе довели. Було б бажання. А бажання й завдання у слідчих КДБ було одне: влаштувати показовий процес над бандерівцем, під який треба накопати «фактів». І їх накопали. Від кількох старих людей чула у Грудках: «Джанко не вбивав. Хоч був «там». Інша жіночка розказувала, що він бандит, бо дітей живими в землю закопував.
– А кого ж він закопав? У кримінальній справі такого факту немає…
Та яка різниця? Головне, що казали. У селі згадують, що коли «копали» на Гончарука, пішов з життя ще один чоловік – Григорій Леонець, або Полєнський по-вуличному. Його та ще одного чоловіка забрали в Камінь-Каширський на допит. Дядька Гришу добре там побили, й коли він вернувся додому, покінчив життя самогубством. Хтось казав, що повісився, а місцевий краєзнавець Василь Салінський стверджує, що напився отрути. Люди дуже його жаліли, бо чоловік сам виростив чотирьох дітей і був таким, що «мухи не обидить». «А цей тихоня трьом людям удавку на шиї закрутив!» – відрубав голова сільради, коли хтось засумнівався у тому, що Полєнський міг таке робити. Напевне, дядько Гриша не дав тих показів проти Гончарука, яких вимагало КДБ. А інший свідок дав і спокійно дожив до старості. До речі, в селі так і не згадали хто такий Найдич, за заявою якого порушили кримінальну справу проти Гончарука у 1986 році. І за яку землю у нього був спір із сестрою повстанця – теж. Василь Салінський ще згадав, як його тато разом з односельчанином, коли були на сезонних роботах, їздили у гості до Гончарука на Харківщину: «Джанко крепкий хазяїн був. Тримав биків, а гній транспортером відкачував, як на справжній фермі. Це мені запам’яталося. Якби то знати, більше у батька розпитав би…»
Вчитель історії місцевої школи Василь Решетовський, до речі, вважає, що, може, десь і були ідейні упівці, але не тут. Хоча важко повірити, що 70 (за іншими даними 100) мешканців Грудків пішли до лісу не в УПА, а займатися бандитизмом. Для радянської влади, проти якої вели нещадну війну, вони однозначно були злочинцями. Зрозуміти можна вчителя історії, бо це його прадіда і прабабу 11 квітня 1945 року боївка УПА забрала з дому з онуком і розстріляла на сільському цвинтарі. Начебто за співпрацю з НКВС. Але онука відпустили: командир на псевдо «Нечувалий», який був сільським вчителем у Грудках, вигнав малого, у якому впізнав свого учня: «А ти що тут робиш? Ану киш додому!» Цей малий був батьком Василя Решетовського.
– Та яка співпраця з НКВС безграмотного діда й баби?! Десь щось баба комусь на базарі сказала не те. От і все, – Василь Іванович не може прийняти офіційну версію загибелі своїх предків.
Остаточну відповідь хоче почути від СБУ, яку чекає. На меморіалі слави у центрі Грудків на трьох плитах викарбувані прізвища односельчан, які загинули на фронтах Другої світової війни та від рук українських націоналістів. Слово «буржуазних», щоправда, затерто. І напис: «Вдячні односельчани вам, полеглим за щастя і свободу радянської батьківщини». У Грудках батьківщина й досі радянська? А де прізвища тих людей, які згинули від енкавеесівських куль і гранат у схронах? Вони теж боролися за батьківщину, але за Українську. І якщо каятися, то всім, бо є за що. Як покаялися німці, поляки, прибалти. Може, час і нам уже всіх примирити на спільному меморіалі пам’яті?
Ніна РОМАНЮК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!