Яна Зубчик зі Старовижівщини народилася із вродженою вадою серця. Її випадок українські лікарі вважали безнадійним. Але Яна вижила всупереч усім існуючим законам буття...
Серце було, як ситечко, все у дірочках
Подружжя Зубчиків вже виховували двох дочок, коли народилася їхня найменшенька – Яна. Спочатку нічого дивного у ній не помічали. Хіба що слабенька дуже, бліденька. А от сільська медичка занепокоїлася, прослухавши серце п’ятимісячної дитини. І направила батьків у Луцьк – перевірити малу більш ретельно. Відтоді і почалися їхні ходіння по муках. У Яни діагностували вроджену ваду серця – офіційно «хвороба Фалло» і... по суті, розвели руками: в Україні у ті часи операції на відкритому серці були рідкістю.
У дитинстві на Яну без сліз не можна було дивитися: постійно сині, аж до чорноти, нігті та губи, задишка від кількох кроків, ніяких різких рухів, не кажучи вже про якісь ігри чи пустощі. Батьки шукали порятунку скрізь: у всіх лікарнях країни, потім – у знахарів та цілительок. Звісно, були й в інституті кардіохірургії Амосова. Але там сказали: операція можлива, лише коли дівчинка важитиме понад 20 кілограмів. Але Яна була надто слабка і тендітна. Коли дитині виповнилося вісім, лікарі порадили батькам «готуватися» – без операції і року не проживе.
Порятунок прийшов випадково. Односельчанка Марія Гелюта дізналася про новий кардіологічний центр у Львові, де приймав професор Юрій Іванів, і порадила спробувати щастя ще й там. І дійсно, саме від цього лікаря й почалися позитивні зміни у Яниному житті.
– Тоді якраз активно розпочалася співпраця наших лікарів із закордонними, – згадує ті події мама Євгенія Федорівна. – Професор Іванів поставив дочку на чергу у Францію, здається, по лінії «Червоного хреста». Сказали зібрати на операцію гроші – 700 доларів, і чекати виклику. Але минув місяць, тут, як сніг на голову, дзвінок: «Набирається група хворих дітей на операцію в Америку. Чи не хочете приєднатися?» Аж не повірили у те чудо. Але нам таки дуже пощастило. Бо саме у той час в Нью-Йорку почала свою діяльність благодійна організація «Український дар життя», яку заснувала українська діаспора. Вони оплачували все: і переліт дитини з мамою, і операцію у клініці «Монтефіоре», і реабілітацію. Яна стала 13 пацієнткою у групі хворих дітей, і скоро ми з нею вилетіли у Нью-Йорк. Там оселилися у директора школи Джозефа Фіслера та його дружини Баббі. А вже через два дні нас завезли у шпиталь на обстеження.
Певно що, прізвища лікарів, які взялися рятувати життя Яни, сім’я Зубчиків знає напам’ять: Айзенберг та Крук. Євгенія Федорівна згадує, як вони почали рахувати дірочки у серці доньки: одна, дві, двадцять, сорок. Після цифри 47 вражені медики зупинили свої підрахунки. Бо ж серце маленької українки нагадувало ситечко! Дитину негайно відвезли в операційну.
Пульс зафіксували у кінчику мізинчика
Янине серце «латали» 14 годин. Потім – важкі післяопераційні тижні. Дівчинка почувалася зовсім зле, не вставала, не ходила. В той час в усіх американських газетах писали про маленьку українку із хворим серцем. А фабрика іграшок випустила для Яни іменну серію плюшевих сніговичків. Усі виручені від продажу кошти передали родині хворої дівчинки. До неї приходили американські діти, розважали, дарували різноманітні іграшки. Навіть запросили у її палату клоуна, щоб розвеселити. Врешті-решт, лікарі вирішили, що Яні потрібне свіже повітря і домашні умови для швидшого одужання. Виписувати її мали восьмого травня. У переддень Яна святкувала свій дев’ятий день народження. Тоді подружжя Фіслерів, діти зі школи прийшли привітати дівчинку зі святом. Всі жартували, веселилися – і у Яни навіть почервоніли щічки.
А наступного ранку, перед випискою, Яна попросила маму принести їй льоду з апаратів. Коли Євгенія Федорівна повернулася, її дитина була... мертва. Реанімували пацієнтку довго і серйозно: роздавили легені, зламали ребра, з бідного серця відірвалася латка, порозходилися шви. У Яни «вилізли» з орбіт очі і не закривалися, а права рука, у якій був катетер, почорніла та набухла так, що полопалася шкіра. Дівчинка моментально облисіла, бо все її волосся разом з клаптями шкіри так і залишилося лежати на подушці. Через 45 хвилин бригада лікарів стала опускати руки і відходити від понівеченого тіла: «Вона мертва. На жаль. Ми зробили все, що могли».
Не здалася одна-єдина людина – мати! Звісно, вони не зрозуміли ані слова з того розпачливого крику, але чомусь знову підійшли до ліжка. І знову спробували віднайти хоча б якусь ознаку життя. Неймовірно, але таки знайшли: у кінчику мізинчика лівої руки Яни пробився пульс, його зафіксували апарати.
Лікарі нічого не обіцяли і, чесно кажучи, нічого не приховували. Прямим текстом сказали матері, що після стількох хвилин клінічної смерті дитина залишиться... овочем. Сліпа, глуха, паралізована. Невідомо, які ураження отримав мозок. Почорнілу руку, в яку не поступає кров, треба ампутувати. Попросили лише підписати дозвіл. Але Євгенія Федорівна навідріз відмовилася. І, як потім виявилося, правильно зробила. Бо Яна, всупереч усім існуючим законам буття, повернулася до повноцінного життя! Очі стали бачити, тіло діяти, мозок – функціонувати, як і раніше. Навіть почорніла рука «ожила».
Новина про унікальну дівчинку вмить облетіла всю Америку. До неї стали водити на екскурсію медиків, які вражено тицяли пальцями то у десятки моніторів, розглядаючи показники життєдіяльності, то на пацієнтку. Українська дівчинка Яна Зубчик увійшла в історію американської медицини!
Загалом вона тоді пробула у лікарні 96 днів і повернулася з мамою додому у Буцин. Про 45-хвилинне перебування між небом і землею нагадували лише шрами на руці та сумніви щодо майбутнього дівчини. Чи витримає її серце? Минуло літо, і батьків Яни знову попередили: потрібна негайна операція, рахунок йде не на місяці, а на дні.
Після операцій стала танцювати... брейк-данс
Американські лікарі чекали пацієнтку у Нью-Йорку, а Зубчики в цей час ніяк не могли пробитися через глуху стіну українського бюрократизму. Чиновники зволікали з оформленням документів та відкриттям віз. Поїздку відкладали аж п’ять разів, втративши на переоформленні квитків сотні доларів. Зубчики продали все, що мали з господарки та у хаті, усю техніку – а були добрими фермерами. І врешті-решт Яна з мамою таки полетіли на операцію. Цього разу вона тривала сім годин і пройшла настільки успішно, що вже через два дні дівчинка встала з ліжка. А ще через тиждень виписалася з лікарні. І знову стала сенсацією: у їхній практиці так швидко після другої операції на серці діти не одужували! Тільки тепер унікальну пацієнтку почали возити по всіх лікарнях та клініках США – показували як цінний екземпляр.
– Ми не знаємо всіх нюансів операції, але, здається, у Яниному серці стоїть якась спеціальна трубка, та ще й з одного боку воно стало тоншим. Американські лікарі не дали нам жодної гарантії. Сказали, що вони зробили все, що могли, і якщо пацієнтка доживе до повноліття – це буде дуже добре. Але Яна, Слава Богу, живе! – і мати змахує непрохану сльозу від радості.
Цікавлюся вже у Яни, як почувається зараз.
– Та добре, – відповідає. – Я ж після другої операції повернулася додому зовсім іншою. Ніби переродилася. Перестала синіти, а головне – могла вже сама у школу ходити! До восьмого класу у мене ще вимагали довідку про звільнення від фізкультури, а потім я її вже сама перестала носити. Я ж народилася у спортивній сім’ї: і батьки, і сестри займалися спортом. Мені теж хотілося. Тож я стала ходити на уроки фізкультури, просилася на змагання: і бігала, і стрибала. А ще дуже не любила, коли на мене тикали пальцями і казали – «слаба». І врешті ще й на брейк-данс записалася. Правда, в одинадцятому класі дотанцювалася до того, що мусила лягати у Луцьку на ще одну операцію: від серця відлетіла металічна скобка, якою американські лікарі його скріпили. Тож танцюристки з мене не вийшло...
Зубчики досі підтримують стосунки з американськими друзями. Вітають один одного зі святами. Подружжя Фіслерів навіть збиралося приїхати в гості у Буцин, але чомусь не склалося. Натомість приїздив ще один американець, Білл, який свого часу приймав у себе іншу хвору дівчинку з України. Наслухавшись про унікальну Яну, «крутнув» погостювати ще й у неї. І, певно, повіз через океан ще одну сенсацію: після двох операцій на серці і 45-хвилинної коми та Яна брейк-данс танцює!
Яна вийшла заміж. У 2015 році народила сина-первістка Дмитрика. Нині вона мама уже двох діточок.
Мирослава КОСЬМІНА
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!