Євдокії Каць із села Велимче Ратнівського району незабаром виповниться 76 років. Сповнена енергії та позитиву, жінка небайдужа до того, що відбувається в нашій країні. Такими ж цілеспрямованими правдолюбами виховала й своїх дітей. Під час двох українських революцій поруч з матір’ю були її дорослі син та дві доньки.
Патріотизм в родинній крові
Душа Євдокії Микитівни – наче відкрита книга. Тому навіть про своє особисте життя вона розповідає без таємниць: і про кохання, і про нелегке дитинство, і про маму – солдатську вдову, яка самотужки поставила на ноги чотирьох дітей після того, як згоріла їхня хата, і про родину, з якої вийшли три вояки УПА.
– Мій батько, нагороджений посмертно орденом Червоної Зірки, загинув на фронті у Польщі під час Другої світової війни. Рідний дядько Іван Нікончук разом з двоюрідними братами Михайлом та Григорієм (можливо, йдеться про референта зв’язку на псевдо «Стратон» – авт.) Николайчуками полягли в бою з енкаведистами за річкою Турією поблизу Велимча. Їх оточили на житньому полі, але молоді вояки не скорилися. Хтось з них гукнув: «Українські повстанці не здаються!» Дядьки загинули, але тільки вночі рідним вдалося волами вивезти їх звідти і поховати. Усю родину родичів заслали в Сибір. Мабуть, і я вдалася в дядьків-повстанців, якщо стільки патріотизму маю в душі.
У Маріїнському парку поранило
І цей патріотизм не на словах, а на ділі. У 2004 році її донька Лариса подалася на перший український майдан – Помаранчеву революцію. Поруч з нею стала і мати. Вони бачили у Вікторові Ющенку людину, здатну утвердити демократичні цінності. Але попри те, що не все задумане збулося, у Євдокії Микитівні немає ні краплі розчарування. Коли у 2013–2014 роках в її долю постукала Революція Гідності, жінка в поважному віці вдруге вирушила відстоювати вибір українців. На автобусній зупинці один з односельчан відмовляв її їхати у Київ: «Куди ти зібралася? Нехай вже молоді, а ти…»
– А як було не їхати, якщо моя країна опинилася у небезпеці? Як залишатися осторонь політики, коли мої діти були готові на самопожертву? – каже Євдокія Микитівна.
Тому жінка, яка була перед Помаранчевою революцією членом ДВК в Донецьку та спостерігачем в Криму, не вагалася.
– Ми з донькою Ларисою та сином Василем, який на той час закінчив медичний університет імені Богомольця, стали волонтерами, – розповідає Євдокія Микитівна. – У вихідні до нас приєднувалася й друга донька Олена, котра живе у Бресті і працює провідником на залізниці. Варили борщ, розносили каву, молоко, нарізали бутерброди. Найстрашніше очікувало 18 лютого 2014 року. Вранці хто в чому з піснею «Горіла сосна, палала…» на сучасний лад вулицею Інститутською повернули у Маріїнський парк. Навпроти постали молодесенькі хлопчики у військовій формі. Ми чіпляли їм синьо-жовті стрічки і просили перейти на бік народу. За солдатами стояв «Беркут». Було чути, як біля Будинку офіцерів виступала Ірина Фаріон. Раптом мирна демонстрація переросла у сутичку з провладними силами. Озброєний на повну «Беркут» погнав натовп до метро Арсенальна.
У Маріїнському парку поруч з жінкою розірвалася газова граната і оглушила її. Євдокія Микитівна впала на коліна, перед очима захитався світ. Травмовану, її доправили в медпункт. Але навіть після цього залишати Майдан Євдокія Каць не збиралася. Стояла за європейський вибір співвітчизників до кінця. Багато хто з її односельців дивувався: де взялося стільки мужності у цій немолодій жінці?
Втратила слух
– Усі, хто пройшов Майдан, втратили здоров’я, – каже Євдокія Каць. – Дим, сморід, холод, намети, буржуйки – це не минуло безслідно. Відчула все на собі, бо з часом стала задихатися, втратила слух, та статусу потерпілої на Майдані не маю. Але горджуся тим, що не була осторонь долі країни, а мої діти небайдужі до того, що в ній відбувається. Донька Лариса Цепух очолювала Ратнівську районну адміністрацію, шість разів їздила волонтером у зону АТО. Після того, як Порошенко звільнив її з посади, стала помічником народного депутата Ігоря Гузя. Син Василь допомагав Міхеілу Саакашвілі повернутися в Україну. Це він притримав прикордонника при переході політиком кордону, тісно спілкується з Давідом Сакварелідзе. Життя продовжується, і боротьба за краще майбутнє також.
Наталія ЛЕГКА
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!