З померлими від голоду закопували ще живих людей
Волинь

З померлими від голоду закопували ще живих людей

23 листопада 2019, 15:09
0
0
Сподобалось?
0

Катерина Пишняк (у дівоцтві Панченко), випускниця Глухівського вчительського інституту, приїхала у Чевель на Старовижівщину 1949 року. Сьогодні 94-річна жінка живе самотою у скромній хатині, втратила зір. Але навіть тепер вона не впадає у відчай. Бо після того, як восьмирічною дівчинкою пережила жахіття голоду, їй нічого не страшно.

Поодинці не ходили, щоб не пропасти

Коли Катерина Онисимівна розповідає дітям і дорослим про ті страшні роки, вони плачуть разом з нею:

– Я помираю від зла, коли кажуть, що Голодомору не було. Закрию очі – й бачу себе і сестричок голих, босих, голодних-преголодних, виснажену маму й опухлого тата, який уже не міг рухатися після з’їденого чавунця борщу з кропиви... Жили ми в селі Дубовичі Кролевецького району на Сумщині. У 1999 році перед смертю мама розповіла, як її, вагітну третьою нашою сестричкою, вигнали на колгоспний тік молотити коноплі, а увечері вона народила дівчинку. Вранці ж її знову погнали на роботу. Цілий день молотила, а ввечері її привезли до хати непритомною. У лахмітті пищало дитя. Щоб не йти в колгосп, тато втік на Донбас. Через рік він викрав нас серед ночі й теж вивіз туди, рятуючись від Сибіру.

Опинилися в Єнакієвому. Там і застав Панченків голод. Яке то щастя було, коли виростала кропива і з неї можна було щось заколотити! Тато працював на шахті, де з мертвих коней віддавали робітникам кістки. Коли варили їх, вони смерділи так, що в хаті неможливо було втриматися.

– Дітлахи поодинці не ходили, тільки гурбами. Щоб не пропасти. Бачили, як вантажили разом з мертвими ще живих людей і закопували. Питаємо тата: «А чого ту тьотю закопали, вона ж ще жива була?» Тато пояснює: «Ти ще маленька. А тьотя всеодно помре. І другий раз по неї вже не приїдуть». На кожного члена сім’ї видавали по 200–300 грамів зеленого хліба. Найменшеньку сестричку ми колихали в люльці, поки мама була на роботі, а вона, бiдна, кричала, хотіла їсти. Попід тинами шукаємо щось їстівне, та й забудемо про неї до самого вечора. Якось прибігли, а Вірочка геть холодна. Відвезли її до лікарні, але вона через два дні там померла. Мама тоді якраз хворіла тифом. Тато збив ящичок й поніс донечку до неї в лікарню. Вона тільки через вікно подивилася i заплакала. Потім на кладовищі так і не знайшли могилу Вірочки… Ще одна менша сестричка, Паша, якось потрапила в ту халабуду, куди збирали по місту безпритульних. Але через місяць таки знайшли її в якомусь дитбудинку.

Тисячу кілометрів пішки – додому

– Так ми мучилися до 1933-го. Тоді я пішла у перший клас. У школі нам варили баланду, а ми за це з відрами ходили по полю й збирали ховрашків. Виявляється, це вони з’їли наш хліб і винні у тому, що у нас голод, а не Сталін. Нас примушували ще й пісню співати про Постишева. Ми його так любили! Він був на портретах у вишиваній сорочці – справжній батько. І Сталіна любили, і Леніна.

Коли почалася війна, родина Панченків вирішила повернутися на Сумщину. У лютому 1942-го з трьо­ма дітьми у тридцятиградусний мороз сім’я вирушила в дорогу. Тисячу кілометрів пройшли пішки за 35 днів.

– Ночували в покинутих нетоплених хатах. Маленькій сестричці мама розімне суху кукурудзу й запхне до ротика. На морозі перемотає її – і далі їдемо санчатами. Потім я захворіла на тиф. У маренні лежу в якійсь хатині. Приходить німець, подивився на мене і каже: «Капут!» Батьки голосять... Та я одужала. А скільки в нас було вошей!

Якось дізналися, що одну вулицю в селі спалили німці, бо Ковпак з Руднєвим 23 лютого 1942 року провів у Дубовичах парад партизанських військ. Тулилися у чужих людей.

Та на цьому поневіряння для Каті не завершилися: у 1943-му 18-річну дівчину погнали на примусові роботи до Німеччини. А по війні її забрали ще й у Червону армію, де вона демонтувала для відправки в СРСР підприємства у Німеччині, Австрії, Польщі.

– Але Бог вділив віку і моїм батькам, і мені. 88 років прожив мій дорогий татусь. Мама теж промучилася на цьому світі 94 роки. І я ось землю топчу…

Ніна РОМАНЮК


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися