Григорій Буднік із села Датинь Ратнівського району 3 грудня відзначив 95-літній ювілей. Він ветеран Другої світової війни, нагороджений медаллю «За відвагу». Незважаючи на поважний вік, любить життя і свою велику родину.
І на старість співає
Як би не складалася доля, скільки б сліз не виплакав чоловік, але життя триває й дарує радості. На запитання, чи хочеться жити, Григорій Васильович відповідає:
– А кому ж не хочеться?! І хоч трудно було, але життя люблю. У мене ж діти, внуки, правнуки… А ще дуже люблю співати. А хочете я вам заспіваю?
І полилася з дідових вуст пісня «На позиции девушка проводжала бойца». Співаючи, дідусь не спіткнувся на жодному слові, а закінчивши цю пісню, завів іншу.
– Тато дуже любить співати, – каже дочка фронтовика Марія Григорівна. – Хоча нелегке життя було у нього і у воєнні роки, і у післявоєнні. На фронті був пораненим. Обличчя й до сьогодні зоране кулею, яка наздогнала його у Східній Прусії 1945 року. Куля пройшла крізь вухо, вибило зуби, скалічило носа. Додому повернувся з нагородами, і у мирний час ще отримував різні медалі…
Дружина отруїлася настоєм трав
Але й після Перемоги мирне життя ветерана легшим не стало – довелося пережити чимало труднощів.
– Попри каліцтво, гонили в колгосп на роботу, – розповідає він. – Працював різноробочим то на фермі, то на скиртуванні соломи.
Лише з часом встановили третю групу інвалідності. Одружився, але молодою померла дружина. Їй виповнилося лише тридцять шість літ. Сиротами залишилися п’ятеро дітей, найменшому було два роки.
– Дружина занедужала на хворобу Боткіна, – із сумом у голосі каже Григорій Буднік. – Пила настій цміну піскового замість води та компоту – все надіялася, що допоможе, бо так їй порадили в селі. А коли все ж вирішили повезти жінку в лікарню, було пізно. Медики сказали, що отруїлася тим зіллям, а ще жовч розійшлася по всьому організму.
Чоловікові було несила самотужки поставити всіх діток на ноги, тож одружився вдруге. Нині ветеран війни живе з родиною доньки Марії Корецької.
– Окрім неї, у мене є ще чотири сини. Поховав сина одного, другого, третього… Пережив усіх братів і сестер, які чомусь рано повмирали, швагрів, зятя… – плаче. – Маю п’ятнадцять онуків та двадцять п’ять правнуків. Один із синів живе аж в Амурській області в Росії, інші рідні – в Луцьку, під Ковелем.
Завдяки такій великій родині Григорій Васильович не обділений теплом та увагою. Його поважні роки минають в турботі найрідніших, які зберуться на день народження ветерана війни з надією, що батько та дідусь доживе до свого сторіччя.
Наталія ЛЕГКА,
Валентина БОРЗОВЕЦЬ
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!