Зворушливий лист-подяка жінці з Волині, яка зуміла стати матір’ю і подругою напівсироті
Волинь

Зворушливий лист-подяка жінці з Волині, яка зуміла стати матір’ю і подругою напівсироті

8 грудня 2019, 17:19
2064
0
0
Сподобалось?
0

Як зараз пам’ятаю – йшов урок української мови. Враз у двері хтось постукав, і Алла Леонідівна, вчителька, вийшла. А повернулася в клас блідою, як стіна. Важко обперлась об дошку, навіть не помітивши, що та списана крейдою. Дивилася чомусь тільки на мене. А потім попросила взяти речі і вийти – мене чекали. То був тато. Я радо і здивовано побігла до нього. Ще б пак, забрав посеред уроків! Не всім так щастить!  Всю дорогу допитувалася, чому він забрав мене, але тато вперто мовчав. А коли прийшли додому, сказав: «Мами більше нема».

Сирота

Дикий крик вирвався з моїх грудей. І сльози, гіркі сльози лилися з дитячих очей. Страшний біль колов серце. Ні!  Як це так?! Я більше не побачу маму?! Вона більше не обніме, не поцілує, не пошкодує?! Не може бути! Це не зі мною! Тато намагався хоч якось заспокоїти – марно. А як гірко було йому, важко навіть уявити! Він тримався з останніх сил.
Маму звали Валя. Їй було лише 37. Вона тяжко хворіла. І якби лікарі вчасно поставили правильний діагноз, моя доля склалася б зовсім інакше. Але їй судилося померти. Чи могла я у свої 11 років подумати, що залишусь без матері? Крізь сльози і жах пекла єдина думка: чому саме моя мама мене покинула?! Найрідніша, наймиліша, найдобріша, най… най… най… Напевне, саме такі люди потрібні Богові.

Почали ми з татом вчитися жити без мами. Я намагалась допомагати, чим могла. Та чи багато може дитина? Тож доводилося йому одному і працювати, і готувати, і прати, і мити мої довгі коси, і домашнє завдання перевіряти. І тільки вночі я чула із сусідньої кімнати, як тато тихо плакав. Після похорону мами він одразу посивів.

Полегшення для нього приходило лише влітку, коли я їхала на канікули до бабусі і дідуся у село Хворостів Любомльського району Волині, звідки родом тато і мама (тут її й похоронили). А ще у цьому селі працювала зоотехніком дуже красива і добра жінка – Галина Німець. Люди про неї говорили тільки хороше. І допоможе, і розрадить, і як спеціаліст на своєму місці. Єдиний недолік – незаміжня. Якби то хлопців не було! Всім давала гарбуза. От і вирішили її подружки посватати за мого тата – Василя ковальового (так нас називали по-вуличному). А враз доля складеться?

І доля таки склалася!

Одного разу, коли я прийшла додому, побачила на столі величезний букет вишневих троянд. А ніс лоскотав смачний запах від приготовленої їжі. У тата зазвичай пахла лише смажена картопля. Мене чекав величезний сюрприз. На кухні була та сама зоотехнічка Галя, яку я інколи бачила, катаючись велосипедом по селу. І про яку мені говорила моя баба: «Будеш, дитино, мати нову маму». Вона усміхалась до мене так привітно і щиро, що не можна було не відповісти взаємністю. Ми познайомилися. Ніби все добре, але відчувався якийсь дивний страх і тривога.

Невдовзі вони з татом одружились, і життя почало кардинально мінятися. Тато розцвів на очах, а от мені довелося ще важче, ніж раніше. Та й моїй новій мамі зі мною теж було несолодко. А як могла сприйняти дитина чужу жінку, яка зайняла місце її неньки? Хазяйнувала на маминій кухні, забрала увагу тата. Мого тата! Дитячий егоїзм вирував на повну.

Щодня тьотя Галя (так я її тоді називала) намагалася нам догодити: то приготує щось смачненьке, то організує похід в кіно всією сім’єю, то йде на базар купувати мені модний одяг… Та й домашніми клопотами тато перестав перейматися. Все ж жіночі руки – не чоловічі. Вона щиро покохала мого тата, а він її. Вони ніби пара голубів воркували, а мої дитячі сліпі ревнощі не давали зрозуміти їхні почуття. Хотілося уваги тільки для себе! Скільки сліз вона, бідна, вилила через мене, малу та нерозумну! Її терпінню можна було тільки позаздрити! Та все ж продовжувала годити і, напевне, вірила, що колись я все зрозумію.

Якось одного дня перед Великоднем я прийшла зі школи додому. У хаті кипіла робота перед світлим празником. В кутку стояли ще не вибиті килими, у сусідній кімнаті – пилосос, Галя прасувала тюлі. Вона намагалася швидко справлятись з усім. Коли побачила мене, кинула те прасування і підійшла. Допомогла зняти портфель, спитала, чи я голодна, бо приготувала гарячий суп і млинці з яблуками – мої улюблені. І тоді я ніби подорослішала, у мене відкрились очі на все за ці роки. Ця жінка справді дбає про мене! Про чужу-чужаницю думає! І я запитала:

– Тьотю Галю, а можна я буду називати вас мамою?

Промайнула мить, а ніби вічність. Вона дивилась на мене, очі наливалися слізьми. Обняла, і так міцно, ніби хотіла захистити від усього лиха на світі.

Минав час. Я підростала. З’явилося перше кохання, перші переживання. А потім – закінчення школи, випускний, іспити в інституті, робота… Життя закрутилося, як вихор. І з ким, ви думаєте, я ділилася найсокровеннішим? Кому плакалась? З ким радилася? Хто підказував, як правильно вчинити, як жити? Не тільки тато, а й мати-мачуха! Моя, тепер найдорожча, люба друга мама!

Благословення

Коли я зустріла свого майбутнього чоловіка, вона, як найрідніша, взяла за руку і сказала:

– Благословляю тебе, моя дитино, на щасливе життя. Хоч я і не народила тебе, та виховала, як знала. Тепер хай люди судять.

А люди й справді кажуть: «Не та мати, що родить, а та, що в люди виводить». Тими гіркими своїми слізьми, терпінням, болем, переживаннями, за які я уклінно прошу прощення, і, напевне, любов’ю  вона таки зуміла зігріти сирітське серце і завоювала мою любов та довіру. Вона стала для мене не тільки матір’ю, але й подругою.

Як мама Галя переживала хворобу тата! Ми ледь не втратили його. Пам’ятаю, як вона плакала і щиро молилася. Я мало могла допомогти тоді, бо саме народила доньку Софію. А скільки любові й тепла віддає бабуся своїй єдиній онучці!

І ось уже майже тридцять років мама Галя живе з нами. Не було жодного дня, аби вона не спитала, що роблю, а може, наліпити мені вареничків чи напекти налисників, бо я завжди не маю часу. Вона стала для нас з татом тим затишним острівцем, де ми сховалися від горя і розпачу. Змогла відродити сімейне вогнище і підтримує його донині.

А ще ми разом прибираємо могилу моєї мами. Хоча це переважно робить Галя з татом, бо я не так часто, як хотілося б, їду у село. І не тільки впорядкуємо, посадимо чорнобривці, а й молитву разом прокажемо за упокій душі мами Валі. Не хочу образити її світлу пам’ять, але Галя зуміла замінити мені матір. І десь на небесах моя мама радіє, що її єдине дитя не бите і не скривджене, а зігріте, сите і любиме.

Днями Вам, моя рідна мати-мачухо, виповниться 60! Ми щиро вітаємо, і якби могли – прихилили б до Вас небо, всіяне зорями. Слів для вітань так багато, а ллються лише сльози. Сльози каяття, безмежної вдячності та любові.

Ваша дочка Оля ЖУКОВЕЦЬ


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися