Галина Гнатівна народилася в Хорохорині Луцького району, але вже понад 50 років живе у Луцьку. Її життя справді можна порівняти хіба що з ходінням по тонкій кризі. Так і бійся, що провалишся… Розказує, як її тримісячним немовлям, первістка у молодій сім’ї, забули в охопленому вогнем будинку. Почав горіти хлів, а він був з’єднаний з хатою під стріхою. Мати з батьком кинулися речі витягати, ойкати-зойкати, пожежу гасити і лише потім про неї згадали.
– Знаєте, то тепер діти розумніші, а я себе зараз згадую – ну, зовсім нічого тоді не тямила чи, може, страху не відчувала? – ніби сама у себе запитує Галина Гнатівна. – Була я тоді вже підлітком, і на полі, де буряки посіяли, знайшла гранату. Кругленьку таку, їх ще «лимонками» називають. Підрила землю, а там того добра штук п’ять чи шість! Ой, які вони мені гарні здалися. Сіла та й граюся, за кільця їх смикаю. Потім мені подумалося, що треба було б переховати їх, то я в оберемок забрала і пішла. Зараз згадую, яке дурне телятко було, то аж мороз по шкірі йде. А якби перечепилася і впала з тими гранатами, а якби ту чеку таки відірвала? Бог мене тоді беріг, не інакше. А от інший випадок – пасла якось вівці. Чую, позаду щось як затріщить! Оглядаюсь – і бачу, як обривається дріт високовольтної лінії і починає круг мене, як змія, звиватися та на два метри підскакувати, іскрами обсипати. Під напругою! І не зачепив ні разу!
Скільки таких небезпечних випадків у неї було в дитинстві – і не злічити. Звісно, коли виросла, своєрідних випробувань долі таки поменшало. Та менш небезпечними вони не стали. Згадала пані Галина, як, уже будучи заміжньою, пішла город сапати. А там теж високовольтна лінія збудована. Жінка лише встигла зойкнути, як десь зверху тріснула здоровенна мармурова чаша, розлетілася на частини, і її кругом обсипало. Гострі шматки в землю як стріли повстромлялися. Але тут вже її зачепило: один, як голочка, вп’явся їй під самісіньке око. Витягнула тоді його і подякувала Богові, що зір їй зберіг. Або їхала якось велосипедом разом із сином малим. А тут КамАЗ розвертається, і його несе просто на них. Крикнула злякано: «Господи!» – і водій якимсь чудом зміг зупинитися просто перед її велосипедом.
Галина Черенюк все життя пропрацювала на різних роботах. Останніх десять літ як санітарка віддала нічним чергуванням у Луцькому пологовому будинку. Звідси і на пенсію пішла. А ще вона матушка. 51 рік в парі прожила зі своїм чоловіком священником Володимиром. П’ятьох дітей виховали і вже стільки ж онуків мають. Галина Гнатівна дуже віруюча світла людина. Можливо, саме завдяки щирій вірі вона стільки разів уникла біди. І 70 ювілейних літ весело і затишно нещодавно відсвяткувала.
Мирослава КОСЬМІНА
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!