85-річний волинянин все життя розмовляє віршами та приказками
Волинь

85-річний волинянин все життя розмовляє віршами та приказками

29 грудня 2019, 16:29
0
3
Сподобалось?
3

Юхиму Голянчуку із села Рокита на Старовижівщині 3 лютого виповниться 85 років. Але в душі на свої літа чоловік не почувається, бо постійним супутником у його житті є жарти, з якими не розлучається у будь-яких ситуаціях. А ще Юхим Павлович особливий тим, що з усіма розмовляє вір­шами та приказками, які сам вигадує.

– Слава Богу, що знайшли до нас дорогу! – вітається при зустрічі. – Хоч сьогодні не світить сонечко, та виглядав вас зранку у своє віконечко. Як же добре, що нарешті зустрілися з вами, буду цей день споминати добрими словами.

Розпитую про життя, родину.

– Жизнь у мене була непроста, але дай, Боже, дожити до ста, – чую у відповідь. – Є у мене дві доньки та три синочки, як квіточки. Особливий в Запоріжжі Володя-синочок, нехай буде здоровенький, як ясний дубочок. Йому хочу побажати щастя-долі від душі. І він, як я, його батько, пише змалечку вірші.

І справді, незабаром у Володимира вийде друга збірка віршованих творів, на яку з нетерпінням чекає й батько. Багато років пан Юхим працював у колгоспі водієм. Перевозити доводилося не лише сільськогосподарську продукцію, а й людей на поле.

– Возив жінок на роботу сорок чотири роки і обнімав, як бувало, за кругленькі боки, – жартує. – Возив і в лісочок, через корчики та пісочок (йдеться про те, що колгоспники й відпочивали разом у свята, і там були раді жартам Юхима Павловича – авт.).

 А ще село Рокита й справді розташоване на пісках, довкола населеного пункту корчики та самосіви сосни. З ностальгією згадуємо, що життя колись було все-таки веселішим.

– То один сусід, то другий забив кабана – усю осінь у Рокиті смачна свіжина. Почуєш, як у дворі пищить, а в пательні тріщить. Нині ж усі в ящик (телевізор – авт.) дивимося і тільки кривимося, – із сумом констатує мій співрозмовник.

А ще Юхимові Голянчуку випала нагода споруджувати в селі храм – був церковним старостою.

 – Ви, рокитяни, не кричіте, калачі скоріш печіте – будувати будем храм, щоб молитися всім там. Вирішили, і за три роки звели церкву. Тож при керівництві батюшки Петра Каця не загинула наша праця. Процвітає церквочка в селі, аж жити стало веселій, – каже Юхим Павлович, який вважає її однією з найміцніших в краї, бо дуби, які пішли на спорудження храму, вистоять не одну сотню літ.

Але бувало в житті Юхима Павловича й сумне, особливо гірко переживав, коли не стало дружини, як вважає, найкращої жінки в світі. Вона розуміла чоловіка з пів слова, була хорошою матір’ю та господинею.

– Як померла моя жінка, гарненька Маруся, то я думав – з глузду з’їду або утоплюся.

Але життя продовжується. Людині найважче залишитися самотньою, Юхим Голянчук – не виняток з правила. Зустрів іншу, яка скрашує життя на схилі віку.

 – Тож хоч я старенький дідусь, але гарненьких жіночок не дуже боюсь, – аж надто щирий у розмові. – Є на Поліссі таке село …инники, в ньому гарна жіночка, якій вожу ковбасочку й березові віники, – зізнається.

Ось такий він – простий чоловік з глибинки, який понад усе любить Україну і якому в житті завжди допомагав гумор. Ним він ділився з іншими, розганяючи сум, додаючи гарного настрою на роботі та відпочинку.

Наталія ЛЕГКА



Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися