І в спеку, і в найлютіший мороз Євдокія Романюк щодня вдосвіта поспішає на озеро чи саджавку, щоб зануритися. І так уже 20 літ! Адже на собі відчула, що вода не тільки дарує сили і гарний настрій на цілий день, а й врятувала від болячок, якими жінка страждала з молодих літ.
Після моржування –до чоловіка під перину
– То така неймовірна благодать! – із захопленням розповідає про своє моржування Євдокія Романюк із села Куснища Любомльського району. – Як вийдеш з води, то таке полегшення, бадьорість відчуваєш! Накинеш рушника на плечі, розчервонієшся у мороз, пробіжиш кругом ополонки – і і під перину до чоловіка. Він, бідний, ґвалт кричить! Бувало, у кожусі біля ополонки сидів.
Може, й ніколи не знала б Євдокія Антонівна цих відчуттів, якби не болячки, що обсіли жінку понад двадцять років тому. Боліло все. Оскільки сама працювала фельдшером, то й, звісно, звернулася до лікарів. Але жодні пігулки не допомагали. Зрозуміла, що треба рятуватися народною медициною.
– Десь прочитала чи по телевізору почула, що дуже корисне купання, обтирання, обливання, – згадує той важкий для себе час Євдокія Антонівна. – Якраз було літо, полоскала на озері прання. Дивлюся, нема нікого. Дай, думаю, скочу. Розібралася, попливла – прекрасно! Раз-другий сходила, але ж самій не крепко хочеться. Чоловік навіть чути не бажав – ні в яку, але мене не відмовляв. Підключила дівчат, думаю, вас би раз впхнути до озера! Підхвалила, як то добре. І ми стали із самого ранку щодня купатися. Сонечко сходить, а ми, як лебеді, плаваємо. Літом одне задоволення. А йде осінь. Ще у вересні вода тепла, туман на землі… Дівчата, що ж будемо далі робити? Треба ж і в холод спробувати, хоч би до першої крижинки. І так ми компанією ходили двадцять літ!
Занурюється при -33о
У Куснищах склалася гарна команда моржів, які щодня, незважаючи на дощ, заметіль, мороз, купалися у крижаній воді. І так з 1997 по 2018 роки! Це вчительки Ольга Приказюк, Євгенія Загура, Лариса Ковальчук, економіст Людмила Дем’янчук, завідувачка садочка Ганна Сахарук, невістка нашої героїні Валентина Романюк. До цієї компанії приєдналися і діти Євдокії Антонівни, і навіть онуки, коли ще були малими. Жінка пірнала в ополонку навіть при мінус 33!
– Дні народження, Новий рік з шампанським у воді святкували, і обов’язково Водохреще! – Євдокія Антонівна переглядає фотознімки, яких про ті гарні часи зібрала цілий альбом. – Ось дивіться, ялинку на снігу ставили, зі сніговиком обнімалися! Я першою окунуся, а тоді дівчата. Кажу їм: «Воду вам уже нагріла».
А ще жіночки-моржі організували клуб аеробіки. По кілька разів на тиждень збиралися вечорами у дитсадочку, вмикали магнітофон – і гайда робити вправи. На жаль, минулого року компанія куснищанських моржів помалу розпалася. Хтось захворів, комусь внуків треба глядіти, хтось купив собі скутера – і вже не до моржування… А от Євдокія Антонівна як ходила на воду, так і продовжує це робити й тепер. Кращих ліків вона ще не знайшла! Адже уже за кілька тижнів водних процедур відчула неймовірне полегшення. Болячки поступово відходили. Помалу переставала вживати ліки від своїх хвороб, хіба не відмовилася від таблеток, що нормалізують тиск. А от трав’яні настоянки і чаї п’є постійно.
Ледь не втопилася
– Коли у воду заходжу, то думаю: найдурніша, а як виходжу – то розумніших нема, – сміється Євдокія Антонівна. – Найхолодніше і найгірше заходити, коли не мороз, а трохи більше нуля і вітряно.
За двадцять років моржування було по-всякому. І ноги ледь не відморозила у тридцятиградусний мороз, і мало… не втопилася. Трапилося це ще у перші зими. Стояв тріскучий мороз, саджавку скувала товста крига. Євдокія Антонівна стала вирубувати ополонку. Раптом сокирка вилетіла з рук і впала у воду. Жінка сильніше нахилилася, щоб її дістати, – і сама головою пішла на дно. Неймовірно, але за ті кілька секунд чого лишень не передумала! Промайнуло: аби не відійти під лід трохи вбік від «ока» ополонки – тоді ж ніколи не винирне! У ту ж мить згадала, що напередодні прочитала в газеті про волинського вчителя фізкультури, який, рятуючи на ставку школярів, сам загинув.
– Дихання нема, треба вдох робити, а я на глибину триметрову йду, – згадує ті моторошні хвилини Євдокія Антонівна. – Добре, що в ополонці драбинка стояла, я її намацала і вчепилася. Не можу ноги підняти, бо на мені куфайка, чоботи, штани – воно таке важке від води стало. Здогадалася стати на носки – і ніс відкрився. Я дихнула! Помаленьку вилізла, ледь прийшла додому. Чоловік ще здивувався, чого я так довго. Ой, була б довго… І давай йому усе розказувати…
Після того жахливого випадку нещасть з жінкою більше не було. І хоч страх сковував бажання моржувати, все-таки цю справу не покинула. Лише тиждень не ходила на воду після похорону чоловіка, який п’ятнадцять років тому помер. Не до того було…
– І сьогодні я купалася. У молодих стільки сили нема. І поклони цілу службу у церкві б’ю, і на ровері до Любомля кручу педалями, і корову пасу, в ліс по ягоди ходжу… А мені вже 73. Рух – це життя. А я не сиджу без діла.
Олена ПАВЛЮК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!