Лучанин Микита Мазилюк – людина на Волині відома. Багато років працював помічником голови Волинської облради, а до того – на різних посадах в агропромисловому секторі. Та мало хто знає, що він уже тридцять два роки не має шлунка. Коли про його унікальний досвід виживання після видалення цього органа розповіла програма «Говорить Україна», посипалися тисячі дзвінків з усієї України. Бо, на жаль, такі проблеми нині у багатьох українців.
З родини довгожителів
Родина Мазилюка – із довгожителів. Дядько по татовій лінії прожив 103 роки (ходив босим по снігу), тітка – 97. Двом маминим сестрам теж Бог вділив віку нівроку: Настя в 92 ще картоплю копачкою копала, а Явдоха до 98 літ ніколи в лікарні не була. Батьки прожили значно менше, тато взагалі трагічно загинув молодим, коли найменшенькому, Микиті, було лише 10. Старші восьмеро братів і сестер порозліталися, тому хлопець з дитинства навчився орати, косити, в усіх хатніх справах допомагати. Навіть корову доїв сам, бо у мами від тяжкої роботи та поліартриту боліли руки. Йому було з кого брати приклад: старший брат Хома повернувся з фронту без руки, потім ампутували ще й другу, але культями він міг навіть косу тримати й косити.
Після закінчення Житомирського сільгоспінституту працював заступником директора науково-дослідної сільськогосподарської станції у Рокинях. І саме тоді прийшла біда...
Порції їжі були менші, ніж у немовляти
Шлунок Микиту Карповича ніколи не турбував. Тільки печія допікала, а рятувався від неї содою, що завжди була під рукою на роботі й удома. Але раптом у чоловіка заболіло серце. Два тижні лікував його у міській лікарні, поки не дала про себе знати шлункова кровотеча. Вирок медиків онкодиспансеру був шоком – рак шлунка. Хірурги не стали приховувати від нього правду й порадили терміново їхати до Києва на операцію, бо в Луцьку тоді таких ще не робили. У столиці професор В’ячеслав Чорний теж був відвертим з 37-річним луцьким пацієнтом: треба або повністю видаляти шлунок, або...
– Тільки один раз я плакав, коли ще в Луцьку до лікарні прийшли мене відвідати рідні й взяли із собою мого синочка. Мені стало дуже його шкода, бо сам ріс без батька, – згадує Микита Карпович. – А так не дозволяв собі впадати у відчай і тримався з усіх сил. Перед операцією був курс радіотерапії. Пройду сеанс опромінення – і до хлопців у карти грати. Не думав про погане. Буде, як Бог дасть – так собі вирішив, і з цим змирився.
До хвороби Мазилюк важив понад 90 кілограмів, а коли виписувався з лікарні, мав трохи більше 50. Функцію шлунка стала виконувати тонка кишка, яку пришили до стравоходу. Як організм хворого сприймав перші порції їжі, можна лише уявити. Вони були меншими, ніж у немовляти – по кілька ложечок.
Спить тільки на лівому боці
Але поволі, потерпаючи від спазмів та болю в кишечнику, Микита Карпович навчився харчуватися так, щоб їжа шкодила щонайменше.
– У перші роки дієта була сувора. Пив чаї з трав, обліпихову олію. Отих салатів з майонезами, кетчупів, смаженого ніколи не любив, а в перші роки їх боронь, Боже. Тепер їм все, але потрошку. Гострих страв не вживаю, більше люблю супи та бульйони. Овочі – тільки в натуральному вигляді. Буряк, моркву мій організм не приймає. І часником хіба хліба натерти. Люблю яблука, банани, помідори з огірочками. Вітаміни два рази в рік намагаюся колоти, бо з їжею їх надходить мало. Можу і 50 грамів горілочки випити, максимум сто. Але до спиртного завжди був байдужим, – каже Микита Карпович.
Є ще одне табу, яке він намагається не порушувати – спати тільки на лівому боці. Бо коли повернеться на правий, то відбувається такий потужний викид жовчі, що вона обпікає різким болем стравохід і, здається, потрапляє аж у легені. Тому навіть уві сні чоловік себе контролює. Раніше стояв на обліку в онкодиспансері, періодично перевірявся. А тепер туди не ходить. А навіщо? Він практично здорова людина. Живе повноцінним життям на пенсії. Щодня грає в шашки і шахи у команді ветеранів, а в області Карпович третє місце посів. Бо в цю гру грає з дитинства. Тільки шашки тоді поліські діти робили з чорних і білих квасолин, розрізаючи їх навпіл. Син із сім’єю живе і працює в Естонії, він хороший комп’ютерник, про батьків не забуває. Пан Микита усім бажає єдиного – здоров’я. Бо воно і є найбільшим багатством у світі.
Ніна РОМАНЮК
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОННО
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!