Напевно, немає іншого такого медичного закладу, який був би настільки оповитий несамовитими чутками і страхом. «Здадуть в дурку, зроблять овоча», – прилякують та погрожують. Вірять телевізору, де показують вигадані серіали про звірства і підступність сучасних маніяків-психіатрів. А ще з розмаху штампують довічне тавро «психа» тому, хто звертався сюди по допомогу. На жаль, роки радянської влади, яка використовувала психіатричні лікарні для своїх ганебних цілей, зіпсували її репутацію на кілька поколінь вперед… Хоча зараз це вкрай несправедливо. Це зрозуміла, побувавши у Волинській обласній психіатричній лікарні – медичному закладі, де лікують «поламані» і хворі душі.
Психлікарня постійно переповнена
Каємося, але наше видання ще жодного разу не зверталося до такої делікатної теми. Хоча психіка – це така ж частина нашого організму, як серце, печінка чи зуби. І коли вона хворіє, їй треба надавати відповідну медичну допомогу.
Спілкуємося з Людмилою Юрко, яка три роки тому очолила комунальне підприємство «Волинська обласна психіатрична лікарня міста Луцька» Волинської обласної ради (саме так звучить повна і офіційна назва лікувального закладу). До цього 17 років була тут начмедом. Людмила Михайлівна – абсолютно не публічна особа, якби могла, то воліла б про себе зовсім не згадувати. Хоча насправді гори переробленої нею роботи за ці три роки говорять самі за себе. І хто бував у лікарні раніше і завітає зараз – здивується разючим змінам...
Ця лікарня була введена в експлуатацію у 1976 році. Типовий проєкт радянських часів, коли за комфорт пацієнтів, як відомо, взагалі не думали. Спочатку вона була розрахована на 500, потім на 550 і, були часи, на 600 ліжок. Але йшли роки, і поступово ліжко-місця зменшилися до теперішніх 314. Насправді, при цьому зменшенні держава керувалася чим хочеш, але явно не реальною ситуацією: хворих стабільно багато – і зараз лікарня хронічно перевантажена. У відділеннях доводиться доставляти ліжка і фіксувати з року в рік перевиконання планів на 125%.
Це величезний медичний заклад, який складається із кількох корпусів, десяти стаціонарних відділень, денного стаціонару і поліклінічного відділення. У стаціонарі по три чоловічих і три жіночих психіатричних відділення, одне дитяче (на 20 ліжок, де лікуються дітки від трьох рочків), два психоневрологічні відділення, відділення військової експертизи і лікування учасників АТО. Загалом за рік у стінах лікарні отримують допомогу майже 4 тисячі людей.
Пацієнтів психіатричної лікарні можна умовно поділити на три групи. До першої належать хворі на психотичні розлади (коли людина має маячення, галюцинації, перебуває у стані так званого психомоторного збудження). Зазвичай, це захворювання, у якого немає конкретних причин виникнення. Хіба що досить часто лікарі спостерігають наявність спадкового фактора. До другої групи відносяться хворі із психічними розладами, які виникли внаслідок органічного ураження головного мозку – після травми, пухлини, кісти, епілепсії тощо. Невротичні (депресії, неврози) – це пацієнти третьої групи. Ці хвороби ще називають стресопохідними, адже виникають як наслідок і мають чітку причину: зрада, розлучення, втрата роботи, сімейна трагедія, смерть близьких…
«Запроторити» без особистої згоди – зась
У 2000 році був підписаний Закон України про психіатричну допомогу, який затвердив головний постулат світової психіатрії – покласти пацієнта в цю лікарню без власноруч підписаної згоди практично неможливо. Дивуюсь: а якщо привезуть неадекватного і «буйного», який перед тим пів хати розніс? Хіба такого можна вмовити?
– Якщо ми бачимо, що у пацієнта фаза тяжкого психічного розладу (він небезпечний для себе, оточуючих та не може задовольнити свої життєві потреби на необхідному рівні) і його привозить поліція у наручниках, дозволу тимчасово не треба, – пояснює Людмила Михайлівна. – За наступні 24 години його оглядає комісія психіатрів і подається заява до суду про необхідність госпіталізації в примусовому порядку, якщо, звісно ж, пацієнт не погоджується пройти курс лікування. Тому наші лікарі ще й змушені ходити по судах. Суд – це окрема тема. Адже непоодинокі випадки у практиці, коли звідти відпускали небезпечних пацієнтів додому тільки тому, що лікар не зібрав достатньо «доказів» їхньої агресивності та захворювання. У нас була така ситуація, коли суддя після ряду простеньких запитань «який сьогодні день і рік?» відпустив чоловіка, а той просто під вікнами залу суду накинувся на матір і ледь не задушив її.
З якою б тяжкою стадією психозу людина не потрапила в лікарню – їй врешті-решт стане легше. Як і будь-яку іншу хронічну хворобу, психіку теж можна підлікувати. Держава виділяє гроші на найнеобхідніші медикаменти: антипсихотики, стабілізатори настрою, антидепресанти тощо. Тож врешті людина повертається до цілком повноцінного життя і виписується додому.
Пацієнти грають у театрі і готують виставки робіт
Питаю у Людмили Михайлівни, чи часто завертають до них зі всілякими візитами державні мужі.
– Окрім начальника профільного управління Ігоря Ващенюка, перший чиновник, який навідався у нашу лікарню, був тодішній голова облради Ігор Палиця у 2017 році, – посміхається лікар. – Я потрапила до нього на прийом, пожалілася, що через діряві дахи пацієнтам на голову дощ ллється, що у нас розвалюється харчоблок, і врешті попросила самому подивитися на те все. Через день він приїхав, реально жахнувся – і з того часу ситуація змінилася. Ми зробили ремонти у відділеннях, перекрили дахи (залишився ще один корпус), повністю оновили харчоблок.
А ще у лікарні з’явилося тепло, бо буквально за літо 2019 року було повністю переобладнано котельню і введені в дію газові котли. Два роки справжніх битв тривало за встановлення власної пральні. Досі лікарня змушена була возити білизну на прання аж у Ковель! Адже жодна Луцька пральня не погодилася обслуговувати їх. Після детальних обрахунків і доказів економічної доцільності (прання білизни у Ковелі коштувало 18,50 за кілограм, а власними силами – 7,50), у психіатричній лікарні з’явилася своя пральня. У парку на території закладу зробили лавки і доріжки (дивно, але раніше тут такої зручності не було), вже чекають дошки для зведення альтанки. Замість потворних ґрат на балконах одного із корпусів з’явилося цивілізоване скло і є ідея закласти там зимові сади.
У найближчих планах керівника – відкриття палат з покращеними умовами перебування для чоловіків і жінок. Такі умови диктує сучасність, дехто готовий платити за зручності та комфорт під час лікування. Також назріло питання про відкриття відділення так званої паліативної психіатричної допомоги для пацієнтів зі старечою деменцією (маразм) та іншими психічними розладами, що потребують догляду. А ще ремонт лазні для хворих.
– Моя найбільша гордість – розвиток театру у наших стінах, – ділиться Людмила Михайлівна. – Цього року ми вже втретє ставили п’єсу, у якій актори – це наші пацієнти. Вони вчать ролі, відвідують репетиції і виходять на сцену – можете собі уявити, як важко їм було подолати страх, невпевненість у своїх силах і вийти перед цілим залом! Але саме завдяки цим постановкам, спілкуванню, комунікації досягається хороший результат лікування та психологічної реабілітації. А ще вперше в історії нашої лікарні ми зробили виставку робіт, які створили своїми руками пацієнти: картини, вишивки, різноманітні вироби, квіти, яких не відрізнити від справжніх. До речі, більшість з тих, хто потрапляє до нас на лікування, насправді дуже талановиті і обдаровані люди. І зрозуміли вони це саме у стінах психіатричної лікарні…
Мирослава КОСЬМІНА
Фото автора
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!