Володимир Хотимчук - слово про батька: «Мій друг, учитель, наставник і керівник»
Волинь

Володимир Хотимчук - слово про батька: «Мій друг, учитель, наставник і керівник»

3 лютого, 16:35
0
0
Сподобалось?
0

Днями відзначатиме 45-річчя творчої діяльності заслужений журналіст України, головний редактор газети «Вісник+К», письменник, публіцист Євген Якович Хотимчук. З його творчістю я знайомий, як ніхто інший, мало не з пелюшок, адже це – мій тато.

Про своїх рідних, найближчих людей дуже важко писати, щоб знайти те, чого не помічав раніше, виділити якісь особливості характеру, вражаючі деталі з життя. Але спробую розповісти вам зі свого синівського бачення.

Як тато пише

Так вийшло, що я у батька найстарший з чотирьох синів. Різниця у віці з братами у нас чимала. Тому увагу до свого первістка тато приділяв чималу. Коли працював кореспондентом у газеті «Радянська Волинь», брав мене у відрядження, водив на екскурсію в друкарню та редакцію. Розповідав, як твориться газета і як тяжко дається той журналістський шматок хліба. Звичайно, я мало що тоді розумів. Думки були одні: швидше вирватися погуляти, пограти у футбол. До речі, любов до футболу прищепив тато. Він теж великий фанатик цієї гри.

Завжди у нас вдома була купа газет, журналів, стоси списаних, креслених-перекреслених папірців. У шухляді письмового стола лежали десятки ручок. Коли батьків не було вдома, я дуже любив гратися ними. А серед тих ручок завжди осторонь, в кутику, акуратно складені в коробки лежали дві чорнильні, перові, з золотим наконечником ручки. Їх зачіпати було зась. Адже це татові улюблені. Ними він творив свої матеріали та художні твори.

Писав батько дуже багато. Вдома на вихідних навіть не виходив із квартири. Якщо щось заважало йому, йшов на роботу, зачинявся в кабінеті і писав, писав, писав. Як важко давалися ті рядки, публікації в газеті! Скільки б критики від редактора, старших колег він не отримував, далі старався, працював над помилками і йшов до своєї мети. Бо він такий є: наполегливий, непосидючий, впертий, сумлінний, за будь-яку ціну доб’ється свого.

Минули роки, і в 1996 році тато став редактором новоствореної газети «Вісник». Пам’ятаю, як з осторогою, боязно реагував на запрошення засновника очолити газету. Тричі той вмовляв тата стати редактором. Мабуть, не хотів підвести, боявся, що не вийде, адже на той час на Волині була велика конкуренція, маса газет із великими тиражами. І не прогадав.

Скільки праці, нових ідей, неординарних підходів, цікавих розповідей, сил і натхнення було вкладено у розвиток нашої газети. А скільки на початку було розчарувань! Довго не зростав тираж, не було стабільного штату, велика інфляція, величезні ціни на папір. Через всі «щаблі» пекла ти пройшов, тату. І не дарма. Зараз «Вісник+К» – не тільки найтиражніша газета області. Її читають у всій Західній Україні. А чого вартий журнал «Люди і долі», який розходиться у всіх областях нашої країни, додатки «Між нами бабами» та «Скандал+Кримінал»?! Все завдяки тобі, тату.

Саме ти навчив усіх працівників редакції писати коротко, цікаво, доступно для читачів. Бо саме так пишеш ти: простими реченнями, без лишнього словоблудства, з цікавими порівняннями, влучними епітетами, з давно забутими діалектами. Багато хто з моїх колег цитують тебе, твої жарти, приколи, бувальщини. Ми, вісниківці, зараз як одна велика сім’я: надійна, стабільна, впевнена в собі. До цього ми йшли довгих 24 роки.

Художня творчість

Сорок п’ять років мій тато трудиться на журналістській ниві. Сотні публікацій в газеті про простих людей, проблеми села, невдоволення владою, про Майдан і зокрема про кляту війну на Сході вийшли з-під твого пера. Завдяки твоїй ідеї минулого року побачила світ книга «Волинський Небесний батальйон». У цій книзі зібрані розповіді про волинських хлопців, які віддали життя за Україну, за мир у наших домівках, за наше майбутнє. Я завжди бачу, як ти реагуєш на кожну трагічну звістку з війни, з яким болем ти це все сприймаєш, як сльози котяться по обличчю.

А скільки здоров’я, переживань було вкладено у написання твоїх тринадцяти книжок? Лише торік тато видав три нових книги: «Калиновий щем», «Байструк», «Женила сина Катерина», презентація яких відбудеться незабаром.

Кожен твій твір пронизаний великою увагою, теплом, глибоким розумінням. Це як частина тебе. З кожною думкою, з кожною дією чи вчинком того чи іншого героя ти наче переживаєш все це сам, тебе пронизує біль і радість, смуток і горе, любов і розлука, щастя і втрата.

Твої герої взяті з життя. Майже всіх ти знав або знаєш. Можливо, тому так нелегко дається написання нових повістей, оповідань. Але після виходу у світ нових книжок ти радієш, як мала дитина. Пам’ятаю, як вийшов «Калиновий щем», ти цілував її, і сльози котилися самі по собі. Мабуть, від щастя.

Особливу увагу тато у своїх творах приділяє своїй мамі, а моїй бабусі Фані (Афанасії). Немає на землі милішої, ріднішої людини для батька, як баба Фаня. При одній згадці про маму в нього виступають сльози. Здається, минуло стільки часу, як немає вже бабусі, а тато кожного разу, стоячи на могилі, віддано і щиро промовляє молитву, в думках завжди спілкується з нею. Немає такого сімейного свята, щоб батько не згадав про маму. Щоразу розказує нам, синам, щось нове, цікаве про бабусю. Немало оповідань написав про неї. Окремим виданням вийшла книга «Рідна мати моя». Приємно, що дуже багато людей, прочитавши її, пишуть, телефонують до тата і дякують, що так тепло, зворушливо, шанобливо написав про маму. А у мене гордість груди розпирає, адже люди читають про мою бабусю – найдобрішу, наймудрішу людину на світі.

А спокій лише сниться

Крім того, що Євген Якович (саме так я називаю його на роботі) – хороший журналіст, вправний письменник, мудрий наставник, він ще й люблячий тато для нас, чотирьох синів. Він завжди любить повторювати, що радий та щасливий з того, що троє з нас пішли його слідами. Я працюю разом з ним у «Віснику+К» і редагую газету «Програма-Панорама», Тарас – редактор газети «Твій вибір», а Павло – «Ти і я і вся сім’я». Найменший Олег ще вчиться в школі. До кожного з нас у нього свій підхід, кожного завжди вислухає, зрозуміє, підкаже і порадить, завжди допоможе в будь-якій ситуації. Ми, як можемо, відповідаємо йому взаємністю.

А ще тато ніколи не сидить на місці. Завжди щось шукає нове. Дуже любить шпортатись на городі. З самого малечку нас завжди привчав до роботи. Ми кожного року на дачі садили картоплю, часник, сіяли пшеницю. А скільки яблунь та вишень посадили, мабуть, і не злічити. Завжди вчив нас, що «тільки тяжкий труд виховує людину». І я вдячний йому за це.

А ще мій тато має чуйне серце. Якби хто знав, скільки людей йде до нього зі своїми проблемами, просять про допомогу. Нікого не обділить. Комусь копійкою допоможе, комусь порадою. Не забуває рідне село Рудку-Козинську. Всіляко допомагає в будівництві храму Православної Церкви України.

Я жодного разу не бачив, щоб тато десь сидів чи лежав без діла. Його ідеї, його життєвий запал, енергія, здається, не скінчаться ніколи. Бо він такий є: вихований бідою, тяжкою працею, великими стараннями Женько Фанащин (так його всі називають в Рудці), відкритий для людей, мудрий керівник, здібний журналіст, народний письменник, мій найкращий друг і люблячий тато.

Тату, ти завжди згадуєш той випадок, коли я був маленький, і ти хотів взяти мене за руку. А я відмахнувся, мовляв, уже дорослий і не личить так ходити. Пробач за це. Насправді я твою руку ніколи й не відпускав. У душі я її міцно-міцно тримаю – по-синівськи, по-дорослому.

Нехай у тебе завжди буде натхнення і здоров’я писати.

Твій старший син

Володимир Хотимчук, редактор газет «Вісник+К» та «Програма-Панорама».


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися