Іван ЮХИМУК з дружиною та доньками
Волинь

«Мати віддала мене, бо багато їв»: розповідь волинянина про важке дитинство

16 лютого 2020, 17:13
0
1
Сподобалось?
1

Івану Юхимуку з Ковеля минуло 90 років. Його історія життя – варта кінороману. Він зазнав байстрючого дитинства, постійних насмішок і зростання в чужій сім’ї.

Іван народився у селі Клевецьк Турійського району. Його мати Мар’я любилася з хлопцем Іваном Давидюком, що жив по сусідству через дорогу.

– Про любов тоді ніхто не питав, – сумно зауважує Іван Іванович. – Головне, аби мав шмат землі. О, тоді хай яка найгірша дівка буде, крива чи горбата, – заміж візьмуть. А якщо нема землі, то будь найхоріщою – нікому ти не треба. Я народився з великої любові. Але моїм батькам не дали одружитися, бо кому потрібна бідна невістка?

Хлопець став підростати. Бігав перед очима рідного батька і його затятої матері, але ніколи навіть бублика у подарунок не отримав. У хаті їхній жодного разу не був, хоча ріс схожим на свого батька, як дві краплі води. Так і жили: мама Івана Мар’я й тато Іван десять років чекали один одного – не одружувалися. Думали, змилостивиться серце матері. Але ні. Настав 1939 рік, й Івана Давидюка забрали у польську армію на війну.

– Як зараз бачу, – пригадує Іван Іванович. – Пригнав я корови додому (наймався до людей пастухом), і чую голосіння у дворі Давидюків. А то прийшла похоронка на мого батька. Він тільки тиждень був на фронті, і його забили.

Голосила по смерті коханого й Мар’я. Але минув час, і вона вийшла заміж за вдівця з чотирма дітьми, згодом у них народилася дочка Галя. Іванкові у цій сім’ї зовсім життя не стало. Мати рвала жили, щоб прогодувати чотирьох сиріт, свою новонароджену доньку, та ще й з ними жила сестра чоловіка. Та Йванка геть не злюбила. Сяде хлопчик їсти, а вона до нього: «А скільки ти будеш їсти?! Де ти взявся на нашу голову?! Тут і без тебе ротів вистачає!»

Іван ЮХИМУК в молодості

– Я знаю, вона не зі злості так казала, – пригадує Іван Іванович. – Бо ж сім’я велика, свої діти, а тут я, зайвий рот. Та ще й був добрий опецьок,  любив поїсти. А кому таке нравилося? Ото я тілько зиму перебув у них, і мати віддала мене до своєї рідної сестри Юхимки. Вона була заможніша і не мала дітей. Мені добре у неї було: пас корови, став від’їдатися. Але дитяча образа душу ятрила постійно – мати мене не любить, викинула, позбулася… То вже згодом до мене дійшло, що вона це зробила задля мого блага: аби ніхто не знущався над байстрюком і я з голоду не вмер.

Тітку Юхимку, яка вигодувала, догледів до смерті

Минули роки, Іван пережив війну, виріс у привабливого парубка. Його забрали в армію, і звідти чотири роки летіли листи до коханої Парасковії. Повернувся хлопець додому і першим ділом побіг до дівчини.

– Заходжу, а вона така молоденька, у білому фартушку ліпить вареники, – пригадує Іван. – Ну, думаю, буде з неї хороша господиня, чистоплотна така... Через місяць ми з нею розписалися. Паша не дуже хотіла за мене йти. А її мати вмовила: «Іди, дочко, за нього. Бачу, що то хороший хлопець». Весілля у нас не було, бо тоді всі ходили голі-босі.

Сьогодні розписалися, а на другий день я поїхав шукати роботу. Бо треба було й дружині обновки справляти, і тітці Юхимці, яка мене вигодувала, помагати. Бо вона, бідна, жила у погребі – хата її у війну згоріла.

Молода сім’я одразу пішла на квартиру, а потім тесть Івана Івановича скупив декілька старих хлівів і збудував дочці із зятем невеличку хатину. У ній згодом народилося троє дітей: Ліда, Валя і Михайлик. А вже у 1956 році Іван побудував у Ковелі більшу хату і забрав до себе тітку Юхимку, яку догледів до смерті. Іванові діти любили бабцю, бо була дуже добра й не шкодувала нічого: на свята завжди купувала хустки або тканину на плаття.

Іван Іванович з дружиною прожив разом 53 роки. Діти їм справили золоте весілля, якого не зробили молодими: був шалаш, жива музика, коровай і перепій. «Гуділи» цілих два дні! А 13 років тому Іван Юхимук овдовів. Проте батька щодня відвідують дочки, які живуть недалеко від нього. Здавалося б, усе вже позаду, але щовечора дідусь у пам’яті перебирає своє прожите життя. І образа, яка, як іржа, що в’їлася у його серце, піде з ним у могилу. Коли Івану було 50 років, баба з Клевецька, котра не хотіла визнати його за онука і ніколи не дала не те що пряника, а шматка хліба, раптом озвалася. Коли злягла, вирішила перед смертю спокутувати гріхи – через людей попросила, щоб Іван прийшов до неї. Але він не простив. Гіркота закарбувалася у його душі назавжди… 
Галина ОЛІФЕРЧУК

ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися