Моторошний сміх беркутівців і катівня у Жовтневому: спогади волинянки-сироти про побоїще на Майдані
Волинь

Моторошний сміх беркутівців і катівня у Жовтневому: спогади волинянки-сироти про побоїще на Майдані

22 лютого, 15:04
0
1
Сподобалось?
1

Друзі називають її Ася. Насправді вона Оля Нечитайло. Звичайна волинська дівчина-сирота з княжого Володимира-Волинського із серцем воїна і усмішкою янгола. Тепер вона живе у Стамбулі, бо там знайшла кохання і свою другу половинку. А взимку 2014 року Оля була на барикадах Майдану чи не єдиною жінкою-десятником, яку слухалися навіть дорослі чоловіки, бо мала добре поставлений голос.

«Тітушки» били пораненого арматурою

Її гламурний рожевий комбінезон не можна було не помітити у майданівській гущі. Нарівні з іншими бійцями «Волинської сотні» Ася ходила на чергування, охороняла барикади, склади, робила коктейлі Молотова. 18 лютого після мирної ходи до Верховної Ради разом з побратимами вона потрапила у пастку, влаштовану «Беркутом». Їх гнали з Маріїнського парку до Майдану, як худобу. Коли беркутівець вкотре вдарив дівчину, з-під шолома вислизнуло довге волосся. Він на мить зупинився і завмер. Оля вже не боялася, лише презирливо подивилася йому в очі і сказала: «Бий!» Не вдарив. Те, що ноги покалічені, відчула, коли добігла до Майдану.

– У нас горять намети, а вони стоять зверху і кидають гранати. У наметах пальне… Ми витягуємо його, кричимо: «Що ви робите?!» – а вони регочуть. Я такого сміху навіть у фільмі жахів не чула. У Маріїнському парку хлопці, збиті з ніг спецпризначенцями, падали, а добивали їх «тітушки». Пораненого, лежачого били арматурою в груди, ще й піднімали... Ми просили, аби дозволили забрати тіла вбитих, а вони робили вигляд, що не чують. У розгромленому Жовтневому катівня була, усе приміщення було залите кров’ю. Господи, як можна забути таке й простити? Хіба це люди, хіба у них є серце?! – плакала дівчина, коли згадувала все.

Побиту та з покаліченими ногами Олю разом з побратимами переховували на київській квартирі, а 19 лютого вивезли на Волинь. Спину й нирки від міліцейських кийків їй уберегла байкерська черепаха – спеціальний протиударний корсет, подарований друзями. А її гламурний рожевий комбінезон згорів…

Три роки тому Оля вийшла заміж за громадянина Туреччини і переїхала до Стамбулу. Я випадково натрапила на її сторінку у соцмережах і переконалася: навіть там, далеко від батьківщини, вона продовжує свою боротьбу за Україну: організовує благодійні акції, допомагає онкохворим маленьким українцям, які лікуються в турецьких клініках, бере активну участь у роботі товариства українців Стамбулу, проводить майстер-класи.

– Нас доля закинула далеко від України, але ми все робимо, щоб про нашу країну знали, що це круто і класно, а ми є самодостатньою незалежною державою, – каже вона.

Виливали з пляшок пиво й заливали «коктейлі Молотова»

Запитала, чи не сниться їй, уже щасливій коханій жінці, Майдан? Сниться, на жаль, і саме той, кривавий. Й досі Оля не може слухати «Плине кача» і згадувати ті події без сліз...

– Той кривавий Майдан буде снитися, напевне, усе життя. Завжди бачитиму очі тих хлопців, яких уже немає, згадувати їх живими, – чую в трубці за тисячі кілометрів, як Ася ледве стримує сльози. – За шість років ніхто не покараний, хоча відомо, хто вбивці і хто віддавав накази. Тепер дехто намагається прирівняти цих злочинців, а їх по-іншому назвати на можна, до євромайданівців! Усе це дуже сумно.

Та попри все, вона й досі вважає Майдан найщасливішим періодом у своєму житті. Бо там знайшла справжніх друзів, однодумців, близьких по духу людей. Там був шматочок тієї України, якої всі ми прагнули. Хіба можна забути те, що коли привозили ящик пива, чоловіки виливали його на землю і заливали у порожні пляшки «коктейлі Молотова»? Або як зупинилася дорога BMW, з неї вийшла стильно одягнута жінка, відкрила багажник, дістала шини і на височенних підборах понесла їх на барикади! Або як після газової атаки, коли майданівці не могли по сім годин дихнути на повні груди, раптом на Майдані взялося невідь-скільки молока! Таке не забувається…

А ще в Асі-Олі є мрія – переїхати колись з чоловіком в Україну. Селям вже їй навіть пообіцяв це. Бо тут, у Туреччині, вона дуже сумує за Батьківщиною, друзями, побратимами, за дорогими серцю людьми.

– Не чую запахів рідної землі – і від того страждаю. У Стамбулі ніколи не пахне скошеною травою. І тут не побачиш стільки зірок на небі, як у нас…

Ніна РОМАНЮК


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися