«Їдьте додому і змиріться з думкою, що цієї дитинки у вас немає. Такі, як вона, не виживають», – співчутливо говорила лікарка зовсім юній Ганні Новіковій. Її дівчинка була зовсім не схожа на звичайну дитину – народилася шестимісячною з вагою кіло двісті грамів. У 1956 році таких дітей і у лікарнях обласних центрів не виходжували, не те що у далекому Заболотті Ратнівського району!
«Краще б вона померла, нащо тобі мучитись»
Ганна Новікова з нетерпінням чекала народження свого первістка. Дитинка мала з’явитися на світ в кінці вересня. Потуги ж почалися вже у липні. Жінка дуже злякалася, бо було надто рано. На диво, дитинка народилася живою. От тільки у лікарні не поспішали її показувати матері. І медики, і сусідки по палаті боялися глянути у вічі молодій жінці, тільки іноді кидали співчутливі погляди.
– Три дні лежу, а дитину не несуть, тільки все заспокоюють. А коли побачила… ой-ой-ой! На руках і ногах були не пальчики, а відросточки, все тіло покрите такою плівкою, ніби целофаном. Через неї було видно покручені кишечки. Вушка скручені, замість носа – дві дірочки. Через них я піпеткою по кілька капель молока, яке з грудей зціджувала, капала. Бо рот дитинка не відкривала, – досі тремтить голос у 88-річної жінки, коли згадує, якою вперше побачила свою Марійку.
Боязко взяла Ганна пальцями ніженьки, подивилася і головою похитала: «Коли ж ви танцювати будете?» Жінки у палаті тільки між собою переглядалися, жаліли бідолашну: хіба таке дитя вижити може, про які танці вона говорить?
У лікарні жінку протримали недовго, виписали додому і надії навіть не дали – не жилець. Ганна ледве донесла її, так страшно було на руках тримати. Хата Новікових у той час був невелика, дерев’яна, ще соломою вкрита. І серед липня її натоплювали так, щоб було не менше 30 градусів. Дівчинку на лежанку у кімнаті поклали на грілку, обклали пір’ям.
– Мама розказувала, що вся вулиця ходила до нас, як у музей, на мене дивитися, – усміхається Марія Новікова. – Хто тільки казав: «Тримайся», – а хтось і прямо у вічі рубав: «Нащо тобі так мучитись? Краще б вона померла». Мама після таких слів плакала – їй лікарі сказали, що більше дітей не зможе мати. Мене на вулиці «нипирною» прозвали, бо не в пору народилася. А якогось дня я стала синіти. Батьки як те побачили, вибігли на вулицю, стали хапати людей на дорозі, просити за кумів йти, щоб похрестити.
Після хрещення дитина почала оживати. Тоді у Новікових вчителька квартирувала. Вирішила вона увечері помитися у натопленій кімнаті.
Досі Ганна Корнилівна пам’ятає, як «жилічка» вбігла на кухню з намиленою головою, великими переляканими очима і радісно випалила: «Вона крикнула!» Сталося це якраз у ту пору, коли Марійка мала б народитися.
Лікар з області, який прилетів літаком у Заболоття, коли йому показали дівчинку, тільки дивувався, як у такій глушині її вдалося виходити.
– Найстрашніше ви пережили, – сказав тоді Ганні. – Тільки будьте готові до того, що донька розвиватиметься повільніше за інших дітей.
Та Марійка Новікова почала говорити й ходити у належний час. У сім років пішла до школи, добре вчилася. Закінчила хімічний факультет Львівського університету, 25 років пропрацювала у Заболоттівській лікарні лікарем-лаборантом. З чоловіком, правда, не пощастило – непутній трапився. Тому двох діток довелося практично самій на ноги ставити.
До 80 років обливалася водою з колодязя
На щастя, помилилися лікарі і в іншому. Через чотири роки Ганна Новікова народила п’ятикілограмового сина-богатиря Віктора. Ще через чотири – Сергія вагою 4800 грамів.
Старенька сьогодні зізнається, що той стрес, який довелося їй пережити, дуже підірвав здоров’я. Ще зовсім не старою жінкою була, а болячки різні чіплялися.
Якогось дня, а було це у 1980 році, чоловік Льоня відірвав листок з календаря, де було описано метод Порфирія Іванова. Сказав: «Візьми, жінко, подивися, може, й тобі допоможе». Вона прочитала про щоденне обливання холодною водою – і вирішила спробувати. А людина вона із сильною волею, яка звикла все доводити до кінця.
– Тут головне робити все правильно, починати треба влітку, – пояснює Марія Новікова. – Тіло до води привчити – вмиватися та обтиратися. Мама так і робила. Потім до колодязя стала ходити і на себе відро води виливати. Літо обливалася, осінь. Зима прийшла, мороз тріщить, а мама все до колодязя ходить. На себе відро води виллє, вся парує – біжить до хати. Сусіди спочатку дивилися і головами хитали, а потім звикли.
Останнє відро води на себе Ганна Корнилівна вилила у 80 років. Болячки відступили, у свої 88 вона не знає, що таке підвищений тиск. А шкіра на обличчі яка! Майже без зморщечок!
– Я тоже стала обливатися. Прекрасно себе почуваю, – із захопленням розповідає Марія Леонідівна. – Холодна вода береже молодість, здоров’я, дає сил. Дуже дієвий метод – перевірено мамою.
Ганна Корнилівна віку доживає зі своєю «нипирною» донькою. Сьогодні вже вона бігає біля мами і годить їй.
Наталка СЛЮСАР
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!