У червні 2019 року у Луцьку на базі Волинського обласного центру соціально-психологічної допомоги відкрили притулок для жертв домашнього насильства. Його адреса, задля безпеки, не розголошується. Сюди постраждалих направляє поліція або ж соціальні органи, якщо є загроза життю і бажання самої потерпілої. При собі має бути документ, що посвідчує особу та довідка про медогляд. Місце реєстрації, наявність паспорта не обов’язкові.
Керівник закладу Наталія Мишко розповідає, що працівники закладу складають індивідуальний план роботи з людиною. Так з жертвами домашнього насильства працюють соціальний педагог, психологи, та, за потреби, юристи. У центрі безкоштовно забезпечують разовим харчуванням, засобами гігієни, одягом та іншими необхідними у побуті речами.
Проживати тут можна до 90 діб. За цей час, розповідає Наталія Мишко, спеціалісти закладу намагаються якнайшвидше допомогти людині подолати життєві труднощі. А це досить складно, адже домашнє насильство не буває лише фізичним, часто воно також ще й психологічне, економічне та сексуальне.
Наталія Мишко розповідає, що у центрі навіть допомагають з працевлаштуванням.
У 2019 році тут поселили 59 осіб, з них - 22 дитини.
Наразі у центрі знайшла притулок молода жінка із двома маленькими дітьми. Вона терпіла кривдника 10 років. Домашнє насильство завжди було у цій сім’ї, спочатку воно проявлялося через образи, а потім чоловік п’яним почав підіймати руку. Одне за одним з’явилися двоє діточок, і стало ще складніше піти від домашнього тирана, адже житло його та й саме чоловік забезпечував сім’ю. Жінка каже, не хотіла йти, бо думала, що батько її дітей таки зміниться, але з кожним разом ставало все гірше і гірше.
Лучанка розповідає, що боялася повертатися з роботи додому, а діти – зі школи.
-Бувало, що навіть серед ночі піде нап’ється. А потім прийде і починає просто кричати. Діти сплять і зриваються в чому є. Тож, якщо бачили, що у кімнату рветься, то і босі вискакували на вулицю. Бігли, куди встигали, часто до знайомих. Якщо на вулиці холодно, діти босі, то йшли до сусідів перечекати, поки засне і назад в хату верталися.
Жінка розповідає, що в домі потрібно було завжди дотримуватися тиші:
- Діти ростуть їм потрібно розвиватися, а ми мусили сидіти в кімнаті і закритися, як мишки сидіти, не бачити нічого і нікого. Додому рідко коли приходив тверезий. Бувало, що останнє міг забрати і пропити. Звісно, допомагав фінансово. Але краще бідніше і важче жити, ніж ось це терпіти.
Окрім фінансової залежності жінку стримував ще й страх осуду. Останньою каплею стали погрози чоловіка порубати чи подушити її та дітей вночі. Тоді жінка і вирішила звернутися до центру.
Каже, що зараз відчуває себе захищено та спокійно. Знає, що буде робити у майбутньому та впевнена, що ні в якому разі не можна терпіти домашнє насильство.
За статистикою ООН від фізичного домашнього насильства в Україні страждає більше 1,8 мільйона жінок. Лише 10% з них звертаються за допомогою, більшість – бояться осуду, не знають, куди іти та як жити далі.
Головне фото ілюстративне
Богдана Хома
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!