– А у нас тут кореянка живе! Справжня! – похвалилися мені жіночки з Люблинця Ковельського району, коли я взялася розпитувати їх про цікавих людей. І направили в селищну раду, мовляв, там цю дівчину знайду. І справді, там і познайомилися. Щоправда, Сюзі Кью насправді виявилася китаянкою з Америки, яка приїхала у Люблинець на два роки за програмою Корпусу миру.
Про Україну перед приїздом і не чула
24-річна Сюзі дуже привітна і мила дівчина з яскравою усмішкою. Вона майже не спілкується українською, хоча розуміє її.
Розповідає, що народилася в Китаї. Коли їй було п’ять років, разом з батьками переїхали в США, осіли у місті Пітсбург (штат Пенсільванія). Батько – доктор наук з фізики, мати – лікар-рентгенолог. Є молодший брат, якому зараз 17 років. А десь років два тому, коли навчання в університеті (вивчала там економіку та міжнародні відносини) підходило до фінішу, Сюзі задумалася над майбутнім.
– Я рилася в Інтернеті і думала, чим мені зайнятися після закінчення навчання: піти на роботу, вступати далі, придумати ще щось? – розказує Сюзі про те, як вона стала волонтером. – У таких роздумах я натрапила на сайт Корпусу миру, стала читати про цю організацію. І чим більше я дізнавалася, тим більше мені подобалося те, що вони роблять. Я подумала, що це прекрасна ідея для таких, як я: хто закінчує навчання, молодий, сповнений енергії і готовий їздити по всьому світу, знайомитися з іншими культурами, мовами, традиціями… Я написала заявку, пройшла співбесіду, навчання і врешті дізналася, що поїду працювати в Україну.
Одразу цікавлюся, чи чула вона щось про нашу країну раніше?
Дівчина на мить збентежується і з нотками вибачення у голосі пояснює, що, на жаль, в Америці не вчать про Україну зовсім нічого. Знають хіба загалом про Європу, яка складається з таких країн як Англія, Франція, Німеччина та інші. Уявила собі, як ця дівчина з іншого кінця світу гарячково шукала на карті Україну, у ній Волинь, тоді вже Ковель і нарешті кінцевий пункт свого призначення – селище Люблинець… Подумалось, що це таки треба бути добрим відчайдухом!
Сюзі ж, навпаки, запевняє, що її нічого не лякає. Вона дуже самостійна, ще з часів коледжу живе окремо. Легка на підйом, багато подорожувала в Америці, а тепер й тут не втрачає можливості помандрувати в різні міста України.
Улюблена страва – «холупці!»
У Люблинці Сюзі прикріплена до місцевої територіальної громади, якій допомагає з проєктною діяльністю. Це основна робота від Корпусу миру, з якою її сюди відрядили на два роки. Сюзі пише бізнес-плани, заявки на отримання грантів, розробляє англомовний сайт громади, проводить семінари і навіть викладає англійську для дітей у трьох школах навколишніх сіл (безкоштовний клуб з вивчення мови). Перших три місяці вона жила в українській родині місцевих жителів – такі умови виставлені для волонтерів Корпусу миру. Каже, що навчилася від «прийомної мами Світлани» і вишивати, і готувати. Тепер живе окремо – їй зняли у селищі будинок з усіма умовами. Тобто волонтери Корпусу миру забезпечені необхідним. Сюзі підтримує зв’язок зі своїми земляками-американками, які потрапили волонтерами у Ковель. І чекає приїзду батьків, які захотіли подивитися, де живе їхня доня.
І як же не спитати іноземку про наші національні страви, чи до душі вони їй?
– О, мої улюблені – це холупці! (так вимовляє слово «голубці»), – каже, сміючись, Сюзі. – До речі, їх люблять усі без винятку волонтери, які працюють зараз в Україні. Я спеціально у них перепитувала. Смакота! Ще у вас тут готують прекрасний борщ. Його пропонують в деяких ресторанах у нас в Америці. Але коли я вперше спробувала люблинецький борщ, то зрозуміла, що американський – щось інше, але точно не борщ!
Мирослава КОСЬМІНА
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!
Ю.К.
Серйозно, людина іншоі раси - це привід для статті? Судячи з тематики, наступними героями будуть продавці сухофруктами...