«Не вір, мамо, я живий»: полеглий на Донбасі син приходить у снах
Волинь

«Не вір, мамо, я живий»: полеглий на Донбасі син приходить у снах

8 березня, 16:05
0
0
Сподобалось?
0

Недавно відбулася презентація книги «Волинський небесний батальйон» у Камінь-Каширському будинку культури. Розмова вийшла щира, трепетна й печальна. А потім начальник відділу культури Євгенія Сидорчук запросила матерів загиблих хлопців на Донбасі на каву.

З днем народження вітав – нічого не сказав

– У дитинстві Сашко дуже любив гратися у войнушку, – розказує Галина Федорівна Шеметюк з Пнівного про свого сина. – Чомусь так воно мені не подобалося. Гонила його з друзями з двору, примовляла: «Та йдіть у футбол поганяйте». Так ні ж.

А взагалі то була золота дитина, слухався, по господарству завжди допомагав. У мене четверо дітей, ні про кого з них не скажу погано, та він особливо виділявся добротою. Був дуже уважний, щирий.

Пригадую свій минулорічний день народження. Усі діти привітали, ніби все добре. Вгостилися, а згодом усі розійшлися. А мені все чогось не вистачає. Зрозуміла – Сашкового привітання. Цілу ніч не могла заснути. А під ранок приснився сон. Стою біля дверей і гірко-прегірко плачу. Раптом почула: «Мамо!» Це голос Сашка. Вибігла з хати, біжу розлогим полем, ніби на його голос. І справді, побачила, як до мене назустріч поспішає син. Ще швидше стала бігти – і от він нарешті в моїх обіймах, у білій сорочці. Такий гарний, стрункий, але сумний.

Я дуже чекала його вітань, проте Саша мовчав, не зронив і слова. Раптом відчула, що уся синова сорочка дуже мокра. Мабуть, від моїх сліз.

А ще одного разу приснився, що притулився до мене і каже:

– Мамо, мені так болить рука, що сил не маю терпіти.

А я намагаюся його погладити, пошкодувати, і ніяк не можу дотягнутися до Сашка. Пробудилася, стала плакати, так мені було його шкода. До ранку вже не заснула. Згадувала про нього, живого, а потім і те, як привезли його вбитого. Сотні, як не тисячі людей проводили сина в останню путь. Ми з батьком аж розгубилися. Хоч за сльозами я світу не бачила. Казали, що Саша був важко поранений у живіт, а коли уже закривали труну, одна його рука сповзла аж до колін. Мабуть, була відірвана.

Микола ПАВЛЯШИК

– А мій Микола допомагає нам з того світу, – підхоплює розмову Марія Павляшик з Качина, мати полеглого бійця на Донбасі. – Ви уявляєте, якось приходить до нас сусід та близький товариш сина Йосип і розповідає, що йому приснився Коля і попросив: мовляв, піди до батька й попередь, що в нашому тракторі поламана паливна апаратура. Наступного дня чоловік розібрав її – і ахнув від здивування: вона справді виявилася зіпсована. І подібних випадків було кілька. Микола часто попереджає про якісь проблеми когось з родини чи сусідів. Ми раніше дивувалися цьому, а тепер перестали.

Він буде служити ангелом

– Я ніколи не була глибоковіруючою, – каже Галина Іванівна Цепух із села Видерта. – Швидше за все, атеїстом. Росла сиротою, не вельми займалися моїм вихованням. В молодості працювала секретарем комсомольської організації. Звісно, не вчащала у церкву. Тим більше, не могла зрозуміти одного свого сну.

Уже була замужем, народила двох синів. Діти підникли, старшому Андрію було вже чотирнадцять, Сергій менший на кілька літ. І от приснилося мені, що йду із синами полем, а небо таке голубе і чисте, що аж очі вбирає. І тут опускається величний чоловік у дуже гарному вбранні. Ще подумала, мабуть, Бог. Отож Він і каже: «Віддай мені свого меншого сина, він буде служити у мене ангелом». Заворожена побаченим, мимоволі промовила: «То заберіть ще й старшого сина Андрія». На що Господь нічого не відповів, а лишень піднявся із Сергієм на небо.

Сергій ЦЕПУХ

Про цей сон нікому не розповідала, але ніколи його й не забувала. Проте по-справжньому зрозуміла його суть, коли син загинув на Донбасі.

Минають роки, та біль втрати не згасає. І Сергій часто приходить у сни. Дуже яскравим він був минулорічної Пасхи. Усе ніби бачила наяву.

Іду по вулиці, а назустріч з автобусної зупинки йде Сергій. Я в шоці кажу: «Ти ж загинув». А він відповідає: «Не вір, мамо, я живий. Мені тут добре». Найцікавіше, що подібний сон приснився моїй племінниці, а його двоюрідній сестрі, котра живе у Дніпрі.

Ми майже щодня з чоловіком ходимо на могилу до Сергія. Просто інакше жити не можемо.

Незадовго перед смертю син подарував нам вівчарку Джесіку. До речі, коли Сергій загинув, вона страшенно вила. Ми її дуже любимо, трепетно доглядаємо, а тепер і за її, так би мовити, сином Діком. Вони вже стали повноправними членами нашої сім’ї. Син Андрій із сім’єю живе на Кіровоградщині, а ми тут, у селі. Зі світлою пам’яттю про Сергія і живим його подарунком.

Євген ХОТИМЧУК


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися