Розкішні короваї Тетяни Пірожик з Ратного духмяніють не тільки на місцевих весіллях, а й у сусідній Білорусі і навіть у Німеччині. Розцвітають на них пишно маки, троянди, орхідеї та інші диво-квітки. На одних, наче живі лебеді, на інших – вміло вироблений, ніби вишитий, рушничок чи білосніжна фата нареченої, що символізує вірність молодих та багате й щасливе подружнє життя. А творить таке диво майстриня, яка втратила праву руку.
Як не вдався коровай, то не буде в сім’ї рай
– Часто запитують, коли приходять до хати забирати уже спечений коровай, чи вдався. Хвала Богу, кажу, вдався, – усміхається Тетяна Пірожик. – За роки, які печу, були короваї, котрі не вдалися, і мусила перепікати. Людям тоді нічого не казала, але знаю, що сімейне життя у цих пар не склалося. І переконалася, не даремно в народі кажуть: «Як не вдався коровай, то не буде в сім’ї рай». Тісто піднялося, спекла, вийняла, а середина виявилася порожньою. Здавалося б, чого так, адже заміси і пропорції ті ж самі? Не раз кажу: люди, заслуговуйте в Бога хліб своїми вчинками.
Буває, дуже вимогливі клієнти траплялися. Прийдуть з фото і хочуть саме такий коровай. Завдяки таким замовленням Тетяна вчиться новому. Бо одне – спекти те, що вже вдається стільки років, і зовсім інше, коли не знаєш, як до короваю підступитися. Кілька днів лягає і прокидається з однією думкою: як зробити?
Іншим потрібно колір бордо чи марсала або мають бути пастельні відтінки. І я вже бігом до комп’ютера, щоб хоч уявлення мати про ті барви. Вдається оформляти, бо зі школи гарно малюю. Богу дякувати, люди залишаються задоволені.
Рідні вже знають, що коли Тетяна випікає, їй не можна заважати. З понеділка із самого ранку і до вечора з кухні майже не виходить і нікого у гості не запрошує, бо ж кожна людина несе свою енергетику. Замішує тісто, випікає, знову замішує... Між замісами працює над оформленням: робить квіти, листочки. А скільки ж то праці треба вкласти, щоб орхідейку зробити та розмалювати так, аби вона була, як справжня! На поміч приїжджає сестричка Євдокія із Замшан.
– Запросила її, заохотила, бо ж здоров’я вже не те маю, а не пекти зовсім не можу, – зізнається Тетяна. – Якось ще не хочеться залишати цю справу, бо зарекомендувала себе і багато людей мене вже знають. Цілі родини замовляють короваї не тільки дітям на весілля, а й на річниці. Тяжко заходити у процес випікання – крепатура така, ніби у спортзалі позаймалася. А коли вже закінчився період короваїв, то знову починають м’язи боліти через те, що покинула роботу. На початках із замісами були проблеми, зате поросята попоїли, – сміється. – Семінари чи майстер-класи не відвідувала – дорогі.
Перед бідою вперше наснилася покійна мама
Мама Тетяни померла молодою. Дівчинці тоді було вісім років, братові дев’ять, сестричці Тамарі шість, а найменшій, Євдокії, кілька місяців. Через півтора року після цього батько одружився. Мачуха була непоганою, гляділа дітей. Тетяні дуже хотілося вчитися, а ще більше працювати, щоб хоч якусь копійку у сім’ю приносити. Після закінчення училища трудилася на Ратнівському хлібокомбінаті.
– Півтора року я пропрацювала, як зі мною біда трапилася. Зачищала чашу від тіста, а вона на підвищенні. Старші жінки стануть на драбину та й зачищають. А я худенька, легенька, нахилилася та й підняла драбину ногами – і впала всередину. А там секунда… – і відрізало руку ножами. Тільки пам’ятаю, як закричала, щоб дали хустку перев’язати! Болю не відчувала, тільки дуже пити хотілося. А перед тим мені мама вперше наснилася. Це я вже потім у лікарні, коли прийшла до тями, у пам’яті все ніби перегортала. Застерегти мене рідна хотіла від біди. Сниться, що я у дідовій хаті, а на столах лежить дуже багато свіжого м’яса. Я кажу, що зараз котлети буду робити. Покійна мама підійшла, мене рукою відштовхнула від того м’яса. Згадався й ще один випадок. Коли школяркою була, старий дід з хутора, якого усі знали як провидця, сказав мені, що довго не житиму, але, подумавши, додав, що житиму, але зі мною щось станеться. Значить, такий уже мій хрест.
Тетяна довго лікувалася, бо руку вище ліктя відрізало, а ще й перелом був зі зміщенням.
Щоб ніхто не бачив, вчилася картоплю чистити
У біді юній Тетяні допомагали не тільки рідні, а й чужі люди. Подруга Марія якось сказала, щоб йшла між люди і вони звикали до неї без руки. Дівчина не замикалася у собі – і в клуб ходила, і танцювала. Заміж вийшла у 22 роки за хлопця зі свого села з багатодітної сім’ї. Рік пожила у невістках, а тоді вселилися у квартиру в Ратному. Одне за одним народила донечку і сина. І коли діти пішли до школи, стала пекти короваї. А почалося все з весілля племінника.
– Тоді одна знайома запропонувала спекти коровай. Вдався на славу! З того часу люди стали робити замовлення. Коли Інтернет з’явився, ночами за комп’ютером сиділа, рецепти вишукувала. А коли дочка у Львові вчилася, то привезла знамениті їхні пляцки. У нас тут про таку випічку й не чули. Почала і їх пекти. Доньці на весілля стільки тих солодощів наготувала, що у тортівницях у три поверхи стояли, ще й на другий день людям роздавали. Донька захопилася випіканням та розписом імбирного печива, хоча казала, що ніколи не буде робити мою роботу.
Після трагедії минуло понад тридцять років. Тетяна не раз плакала, не знала, як далі жити. Думала, як же борщ зварить. Сиділа на кухні з картоплиною і ножем, і, щоб ніхто не бачив, вчилася. А тепер може позмагатися. І на городі сапає! Якщо колись від поглядів людей ніяковіла, то тепер їй байдуже. Завдяки своєму синові – батюшці Василію – Тетяна співає на криласі. Вдома хазяйнує, готує, творить короваї. І тішиться життям.
Леся ГРІНЧУК
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!