Ніні Петрівні Пилипчук (Басик) з Торговища Турійського району нещодавно виповнилося 95! При цьому, кажуть люди, вона ніколи не буває без роботи. А ще багато років поспіль є постійною читачкою нашої газети «Вісник», яку називає улюбленою.
Найтяжчі спогади Ніни Петрівни – сирітське дитинство, потім війна та повоєнне лихоліття. Через брак хлопців, які не повернулися з фронту, сільська красуня заміж вийшла лише у 1956 році.
– Мій тато Микола був дуже освіченою людиною, адже закінчив повних 7 класів польської школи, – каже дочка ювілярки Галина Стрилюк. – Після одруження батьки жили в хаті-клуні із земляною долівкою і маленьким віконцем. На ніч ставили якогось тапчана, щоб спати. Тато працював пастухом, підвожчиком на фермі, мама – в ланці (буряки, льон), а ще в городній бригаді. Для нас з братом Володею найбільшою радістю стала Покрова, коли саме на престольний празник у Торговищах ми перебралися у нову хату. Згодом змурували хліва, літню кухню, викопали колодязь. А ще ж батько був чудовим садівником, вмів дуже гарно прищеплювати дерева, навіть вишеньки у нас були особливі.
Уже давно немає чоловіка ювілярки. Але виплекане родинне обійстя не занепало. Залишившись вдовою, Ніна Петрівна постійно вкладає у нього всю душу. Лише на схилі літ змушена вибиратися у «зимовий вирій» – дочка до себе забирає. Але як тільки пригріває весняне сонечко, повертається у Торговище. Ось і цього року уже обговорила із сином Володимиром (він живе в Луцьку), де сіятимуть пшеницю й огірочки, садитимуть картоплю, цибулю тощо. Можливо, знову заведе курей. Шкодує лишень, що не може, як раніше, займатися улюбленою справою – рукоділлям, бо ткала, вишивала, в’язала ще з юних літ.
Ювілярка – скромна людина і з почуттям гумору. Дуже здивувалася, коли привітати її приїхали поважні гості – голова Турійської ОТГ Олексій Безсмертний, депутати Василь Гут та Антоніна Гут. А коли чоловіки почали віднікуватися від символічної чарочки, з притаманним їй гумором поцікавилася, чи, борони, Боже, не слабі…
– Наша мама, бабуся й п’ять разів прабабуся – оптимістка! – стверджує її дочка. – Мені здається, саме любов до життя, до праці, до людей і віра в Бога тримають її на цім світі. Ми з братом хоч уже самі пенсійного віку, а ще діти. Бо живе наша мама.
Василь ТРОФИМУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!