Ніна Архипівна Нечіпко із села Ружин Турійського району розміняла сотню літ. Важким було її життя, але вона не скаржиться, а дякує Богу, що до цього часу ще ходить по цій грішній землі. А ще – що пам’ять має хорошу і може багато цікавого розповісти.
І батькові, і братові відірвало ноги
– Мій батько і три брати грали на весіллях, – розповідає бабуся. – У нас в хаті була така велика труба закручена, барабан, кларнет і саксофон. Ото музика і виручала нас. Я тільки два класи польської школи відходила. Закінчити не дала війна. Пам’ятаю, як нас бомбили самольоти, а ми тікали через річку. Пулі свищуть – страшно так! Тоді якраз поранило старшу сестру і вона відстала від нас. Потім ми дізналися, що вернулася бідолашка додому і заховалася у льох. Там німці її і знайшли. Вивезли в плєн, там у Німеччині добре пролікували і поставили на роботу: збирати по полі каміння. Галінка звідти приїхала жива і неушкоджена.
Після закінчення війни сім’я повернулася у Ружин, але жити вже не було де: хата згоріла і дві корови. Мусили спочатку тулитися у бункері.
– Потім знову біда постукала у нашу сім’ю, – розповідає Ніна Архипівна. – Приїхали якось до нас мінери розміновувати поля. Батько пішов їм показувати місцевість і сам наступив на міну. Йому відірвало ногу. А через трохи брата перепинила жінка, яка несла на плечах дитину, і стала розпитувати дорогу. Він вивів її в поле показувати – і тут вибух! Жінці тоді відірвало обидві ноги, а братові одну. Ой, як тяжко тоді нам було, як не одна біда – то друга.
«Знюхався з приєжджою»
У 1951 році Ніна Архипівна вийшла заміж за місцевого хлопця – Григорія Нечіпка, народилися троє діток: Віра, Василь і Валя. Жили як усі, будувалися. Але на долю жінки випало нове випробування: треба було пережити їй зраду, сором і образу.
– Чоловік мій «знюхався» із приєжджою і втік з нею у Херсонську область, – пригадує Ніна Архипівна. – Але довго не жив там, бо грошей не було. Через 10 років повернувся і став проситися до сім’ї. Каже дітям: «Скажіте матері, щоб прийняла мене – я вже буду з нею жити...» Як мені обідно тоді було. Тож то позор який! Я мусила сама троє дітей на ноги ставити: косила, орала, свинаркою була. А як усіх поженила, то приплентався – сім’ю згадав. Але тут заболів Гриць туберкульозом, завезли його лікуватися. Діти поїхали провідувати, а він їм і каже: «Що мені діти... Аби мати до мене приїхала...» Хотівши чи не хотівши – мусила я Григорія забрати до себе. Але добра з ним так і не було. Горілка його звела: швендяв десь цілими днями і через пів року помер. Йому тоді був 61 рік. А які я йому похорони справила! Все село з мене дивувалося: заколола кабана і найняла музики, щоб грали похоронний марш! Хоч він того не заслужив…
На Старий Новий рік Ніні Нечіпко виповнився 91 рік. Вона цікавиться всіма новинами, читає газети без окулярів (!) і дає собі раду. Дочка Віра і дві внучки живуть у Ружині – тож бабуся завжди під наглядом. А менша дочка Валя, яка зараз в Італії, провела матері газ у хату, навезла одежі. Бабця Ніна доживає віку при добрі і хороших дітях, які її люблять і глядять. Має вже 9 внуків, 15 правнуків і одну праправнучку.
Галина ОЛІФЕРЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!