У Смолярах Старовижівського району мисливець з Луганщини вирощує фазанів.
Батьківська хата Петра Романовича після того, як його рідні відійшли у вічність, довгий час стояла пусткою, - передає Район.Стара Вижівка.
Мабуть, чоловік ніколи не міг і подумати, що у ній він ще знайде прихисток разом зі своєю сім’єю.
ВТРАТИВШИ НОГУ, ЩЕ ДЕВ’ЯТЬ РОКІВ ПРАЦЮВАВ У ШАХТІ
На подвір’ї Шуствалів бігає чимало птиці.
«Це зовсім мало у порівнянні з тією кількістю, що була у нас на Луганщині. Ми годували по шість-сім десятків курей-бройлерів, крім того, у нашому господарстві були корова, кінь, бичок, четверо свиней, качки. Жили на хуторі в селі Троїцьке Попаснянського району Луганської області. До найближчих сусідів звідти було кілометр-півтора, то місця навколо вистачало», – каже Галина Павлівна, яка також народилась і провела дитинство у Смолярах.
Колись будинок там майже за безцінь їм продав єгер – дуже добрий і старанний у роботі чоловік, з яким Петро Романович товаришував багато років. А до того Шуствалі жили у Первомайську, де глава сімейства працював шахтарем.
«У 1986 році після аварії під землею тато втратив ногу. Але незважаючи на це, ще 9 років з протезом спускався у шахту, бо треба було утримувати сім’ю, ростити нас – чотирьох дітей. А ще він ніколи не залишав улюбленого заняття – полювання. Разом зі своїми колегами дотримувався глибоких мисливських традицій, високої культури, не бездумно влаштовував відстріл тварин, а старався їх виростити. З цією метою батько сіяв і постійно залишав на зиму соняшник і кукурудзу, висипав по полях зерно, наповнював сіном годівниці, щороку з власної ініціативи садив берези та сосни. У їхній мисливській компанії було заведено на початку сезону ділити угіддя на квадрати – в одних полювали, а в інших за домовленістю це категорично заборонялось робити з метою відтворення звіра», – розповідає син Андрій.
Хоч на Луганщині переважає степова зона, але, за словами Андрія, там водились козулі, дикі кабани, зайці, було багато різної птиці: качок, куропаток, фазанів. Цьому сприяла хороша кормова база, адже фермерські господарства вирощували великі площі соняшнику та кукурудзи, до того ж місцевість там густо вкрита зарослями очерету, ожини, терену, шипшини.
«Десь з першого класу батько почав брати на полювання і мене, – продовжує Андрій, котрий вільно володіє як російською, так і українською мовами. – Я переймав його навики, допомагав садити дерева, підгодовувати звіра», – каже Андрій.
Щороку Шуствалі приїжджали у Смолярі. Петро Романович гуртувався з місцевими мисливцями, як тільки випадала нагода, та попри проблеми зі здоров'ям, виходив з ними в угіддя, де нічим не поступався. Не раз бувало, що аж до Старої Гути чи Сукачів дійде. На літніх канікулах постійно на Старовижівщині відпочивав і Андрій, з батьком чи ровесниками гуляв у лісах, їздив у Кримне та Любохини на озера.
Влітку 2014 року Попаснянський район опинився у зоні бойових дій. Попри усі загрози, Шуствалі не боялись висловлювати свою проукраїнську позицію. Глава сім’ї навіть щоглу висотою з двадцять п’ять метрів зробив і постійно піднімав на ній наш прапор. Проте у лютому 2015-го, коли Троїцьке фактично з трьох сторін оточили бойовики, котрі не припиняли обстрілів села, Шуствалям довелось виїжджати.
Можливості щось забрати із собою не було, тож, рятуючись, залишили усе господарство і майно, нажите впродовж десятиліть. Більше того, виїхати одразу змогли лише Галина Павлівна з невісткою та внучкою, а її чоловік продовжував сидіти у підвалі. Його мав забрати Андрій, котрий тоді знаходився в іншому населеному пункті за двадцять кілометрів від Троїцького. Але він зміг дістатись до батька лише через два тижні.
СИМВОЛІВ РАЙОНУ МАЛО ПОБАЧИШ, ЗАТЕ ЛИСИ ПІДХОДЯТЬ АЖ ДО ХАТ
На Луганщині в Андрія згоріли усі документи і йому довелось витратити чимало часу, щоб їх відновити, зокрема й посвідчення мисливця та дозвіл на зброю. Рушницю вибрав аж у Чернівецькій області.
«До того я просто за компанію виходив зі смолярівськими мисливцями, вивчав угіддя, порівнював їх із луганськими. Треба визнати, що звіра на Старовижівщині менше. Багато моїх колег за минулий сезон не те що не вполювали, а й навіть не бачили жодного зайця. Особливо кидається в очі різниця у чисельності птаства. Там, наприклад, було дуже багато фазанів. Вони навіть прилітали до самої нашої хати, сідали на деревах на подвір’ї. А тут їх взагалі немає, хоча, кажуть, ще були до меліорації. Навіть тетеруків, які є символом нашого району, зараз мало побачиш», – зазначає 39-річний чоловік.
На думку Андрія, на це впливає ряд факторів: браконьєрство, менша кількість посівів зернових і кормових полів, вирубка лісу, спалахи в окремих районах Волині африканської чуми свиней, безкарне і бездумне випалювання сухої рослинності, яке останніми роками набрало у нас катастрофічних масштабів, стрімке розмноження лисиць тощо.
«Виводок останніх навіть був під хатою у наших сусідів в Смолярах, а в нас лис добирався до кролятника. Добре, що у селі є такі ентузіасти, які взялись виправляти ситуацію. Інакше не лише зайці, а й домашня живність у людей добряче постраждала б. Так за рік одна із компаній смолярівських мисливців вполювала і витягнула із нір 90 лисів», – розповідає він.
Після переїзду на Старовижівщину Андрій виношує мрію розвести в наших угіддях фазанів.
«Хотілося б таким чином допомогти нашій природі. А ще щоб крізь роки мисливці завжди з добрим словом говорили про мого тата. Нині його стан здоров’я погіршився, він не може обійтись без сторонньої допомоги, але дуже радий, що я продовжую його справу», – каже чоловік.
ПРИВІЗ ІЗ РІВНЕЩИНИ І ВИПУСТИВ НА ВОЛЮ ДВА ДЕСЯТКИ ПТАХІВ
Позаминулої зими Андрій Шустваль придбав у своїх товаришів у Харківській області 200 штук яєць цих птахів. Половину із них віддав в районну організацію УТМР, інші – одному із смолярівських мисливців.
«На жаль, отримати потомство з них не вдалось, бо, народившись, воно невдовзі гинуло. Як я дізнався пізніше, необхідно, щоб яйця були знесені у нас, а не завезені. Крім того, для досягнення бажаного результату треба, щоб пташенята вилуплювались у спеціальних барокамерах з інфрачервоним промінням, або ж у природних умовах», – зазначає ентузіаст.
Врахувавши ці моменти, минулого тижня Андрій привіз із Рівненської області двадцять уже річних фазанів. Придбав їх за власні кошти зі своїм братом Сергієм. Скромно, не хоче розказувати у скільки їм обійшлась така допомога для старовижівської природи. Однозначно недешево, адже за оголошеннями в Інтернеті одного мисливського фазана продають по 300 гривень і більше. Одразу по приїзду у Смоляри разом з колегами-мисливцями випустив птахів у поле за селом. До того ж не лише рівненських, а й двох своїх. Загалом 15 самок і 7 самців.
«Від мисливців з інших районів, з котрими спілкуюся у соціальних мережах, знаю, що восени минулого року випускали фазанів в угіддя Камінь-Каширщини. Уже років з чотири поспіль їх розводять на Ковельщині. Там вже бачили і молодняк, котрий народився тут на Поліссі», – розповідає Андрій.
За словами смолярівця, фазани почнуть відкладати яйця у квітні-травні. Тож якщо їх не понищать якісь хижаки, вже у червні з них почнуть вилуплюватись пташенята. За рік може бути до 10-13 від однієї самки. Дуже важливо для розведення птахів не лише, щоб їх не поїли лиси чи собаки, а й горе-мисливці не взялись одразу відстрілювати.
«Найперше вони мають акліматизувались до нових природних умов, навчитись жити на волі. Це якраз та ситуація, коли не треба ніякої допомоги, скажімо, підгодовувати цих птахів. Головне правило – не зашкодити їм і просто, коли хтось їх побачить, не зачіпати. Сподіваюсь, що до цього дослухаються усі смолярівці. Мине кілька років, і тільки тоді, якщо все буде добре, фазани зможуть стати звичними жителями наших угідь», – каже Андрій Шустваль.
Юрій КОВАЛЬ
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!