Без води, їжі, десятки днів в оточенні: волинянин обороняв Луганський аеропорт
Волинь

Без води, їжі, десятки днів в оточенні: волинянин обороняв Луганський аеропорт

26 квітня, 20:58
0
0
Сподобалось?
0

З квітня по вересень 2014 року українські десантники тримали оборону Луганського аеропорту. У повному оточенні, без наземного сполучення.

Одним із захисників летовища був волинянин Богдан Дишко із села Ветли, Любешівського району. Він став і одним з героїв книжки про оборону Луганського аеропорту «У вогняному кільці», яка вийшла 2018 року.

Знятись у ганебному кіно не погодилися

Богдан підписав контракт з 80-ю Львівською десантно-штурмовою бригадою у лютому 2013 року. Тоді й уві сні не могло наснитися, що вже через рік «зелені чоловічки» захоплять Крим. У Збройних силах України оголошено бойову тривогу. Десантники 80-ї бригади якраз були на полігоні. Їх терміново відкликали на місце дислокації, видали зброю, підняли на літаках у повітря… Ніхто не сумнівався, що на Крим. Та опинились у містечку Гончарівське на Чернігівщині – охороняти північний напрямок можливої агресії зажерливого сусіда. А на початку квітня бригаду перекинули на Донбас – в аеропорт «Луганськ». Тим часом ситуація в регіоні загострювалася.

– Десь одразу після Великодня до нас на пост легковиком приїхало четверо, – розповідає Богдан. – Двоє були в камуфляжі, двоє в цивільному. Зупинилися неподалік і стали поводитися визиваюче. Я з бійцем підійшов до них і попередив, що об’єкт під охороною, перебувати тут без відповідного дозволу заборонено, й попросив непроханих гостей залишити територію летовища. «А ти кому давав присягу?» – питає, звісно, російською, один з них. «Народу України», – спокійно відповідаю. Той дістає з кишені міліцейське посвідчення і каже: «Я теж громадянин України і майор міліції. Я вам наказую здати зброю – ми вас знімаємо з поста!»

Та Богдан з товаришами і не думали на таке погодитися, хоч як «парламентери» їх не залякували і не вмовляли. Навіть «кіно» пропонували зняти, щоб зафіксувати на відео, як українські десантники після інсценізованого «важкого бою» потрапили в полон.

Отримавши облизня, вони подалися геть – нібито домовлятися про здачу аеропорту з вищим українським начальством. Але, як відомо, здавати ворогам важливий стратегічний об’єкт ніхто не збирався. Тож незабаром почалася легендарна оборона, де і проявилася неймовірна мужність і витримка його захисників, справжніх українських героїв, у тому числі і Богдана Дишка, простого хлопця з далекого волинського села.

Ракета влучила прямо в бетеер

– Аби зняти напругу, – каже Богдан, – доводилося більше курити  та пити кави… Я постійно працював над вдосконаленням своїх військових умінь та системи охорони летовища. А ще через Інтернет ми повідомляли бойовикам, що на жодні перемовини не підемо й аеропорт не здамо.

Наприкінці травня бойовики підірвали труби, по яких постачалася вода на летовище. Захисники мали запас у пляшках, потім брали з пожежної машини, а для прання збирали дощову. Опади тоді приносили нашим хлопцям справжню радість.

Переломним моментом для Богдана стало падіння літака ІЛ-76 в червні 2014 року, збитого терористами, та загибель майже п’яти десятків побратимів-десантників, які перебували на його борту.

– Коли я вийшов подивитися, що трапилося, то побачив, як у східній стороні все небо палає, – згадує він. – Це був справжній шок… Тоді чи не вперше подумав, що можу додому не повернутися. Усі тоді це переживали: хлопці майже не їли, мало говорили між собою…

17 серпня 2014 року в селі Хрящувате під час обстрілу з «Градів» одна ракета влучила в бетеер, у якому їхав Богдан. На щастя, з екіпажу ніхто не загинув, але всі хлопці отримали поранення. Осколками Богданові вразило обидві ноги, ще один влучив у лопатку. Утім, зрешечений боєць на це не зважав. Думав, перебинтують рани, і вже завтра повернеться до товаришів. Навіть болю, каже, тоді майже не відчував. Проте командир наказав евакуювати поранених.

Потім були шпиталі у Харкові та Одесі, з десяток операцій, три з яких – під загальним наркозом…

В Одесі він уперше побачив море. Дуже кортіло скупатися, але ж весь був у бинтах і залізти у воду не міг. Щодня першим проривався в процедурну, щоб хутчіше зробити перев’язки, отримати уколи. Тоді, спираючись на милицю, шкандибав до моря, яке стало йому добрим лікарем…

Богдан мешкає у Львові. Звільнившись з війська, деякий час працював заступником директора однієї з тамтешніх охоронних фірм. Нині шукає себе в іншій професії.

До війни, каже, хотів багато чого побачити, щось нове відчути, зрозуміти. А тепер усе по-іншому. Розрізняє, де просто дрібниці, які нічого не варті, а де – неоціненне.

Ігор СЛАВИЧ


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися