Волинянин покохав жінку, старшу за себе на 35 років
Волинь

Волинянин покохав жінку, старшу за себе на 35 років

20 червня, 19:14
1
3
Сподобалось?
3

Сьогодні сприймається звично, коли чоловік пов’язує свою долю із жінкою, молодшою за себе на 10, 20 чи й навіть 30 літ. А як різниця у парі навпаки? Виборювати своє право на життя під одним дахом Сергієві Абрамовичу та Ганні Балейко з невеличкого поліського села доводилося не один рік. Бо навкруги тільки й мови було: «Йому 30, їй – 65…»

З першим чоловіком виховала трьох дочок

Про Ганну Василівну у Гірках Любешівського району згадують і досі. Кажуть, дуже хазяйська жіночка була. Виросла на хуторі, а в молоді роки перебралася у село. З першим чоловіком виховала трьох дочок та діждалася онуків, у колгоспі на ланці трудилася і вдома тримала велике господарство. Про таких, як Балейки, кажуть: трудяги… Бо чоловік теж був не просто добрий хазяїн, а ще й дуже майстровитою людиною – будував хати. Тож і тепер при згадці про нього пів села з пошаною схиляють голову.

Хазяйнувало подружжя в купочці до старості. А коли чоловік помер, Ганна Василівна збувати господарку не стала. Що могла, порала сама, а де треба була поміч – косити чи орати – то стала людей наймати.

Ріс сиротою при сліпій бабці

Важко в селі самій жінці без чоловічих рук, ой як важко! Та й мужчині часом буває нелегко без помочі жіночої.

Сергій Абрамович мешкав по сусідству з тіткою Ганною. Тож його життя було в неї, як на долоні. Знала про його важку долю все. І що без батька виріс, бо той покинув жінку з дитиною, і що рано лишився круглим сиротою – ненька померла. По-материнськи шкодувала хлопця. А тут ще й бабця осліпла, яка взяла бідового внука на виховання. От Ганна Василівна й стала приходити до Абрамовичів, щоб їм щось у господарстві допомогти. І разом з Сергієм догледіла немічну стареньку до смерті.

Та невдовзі село загуло: Ганна з Сергієм живе, як подружжя! Угледіли, що хлопець покинув свою хату й перебрався до сусідки (хоч на людях пара ще довго разом не з’являлася). І почалися пересуди.

«Він тобі не рівня!» – казали

– Знаєте, я стільки через це виплакала, – не крилася зі своїми переживаннями жінка. – Та що там казати – і соромно було. А минули роки, і звиклося.

Хоч жили разом, а ще цілих п’ять літ вона сторонилася Сергія. Бо таки добре люди допікали своїми балачками. Хтось в очі старався літню жінку присоромити. Друзі Сергія взагалі не добирали слів, обсмоктуючи подробиці його життя. Бо ж він високий, чорнявий – красень! Здавалося б, міг знайти собі жінку під стать. Та хлопець не зважав і Ганну не покинув.

– Ох, декому ця сім’я справді спати не давала, – згадував тодішній сільський голова. – Їх у болото затоптували. А кому яке діло до чужого життя? Живуть мирно, шанобливо ставляться один до одного. Комусь заздрісно? Перед ким завинили ці люди?

Дочка захистила мамин вибір перед селом

Та таки довелося у ситуацію втрутитися дітям Ганни Василівни. Усі дочки у той час вже жили далеко від Гірок – аж на Харківщині. Кажуть, приїхала найстарша Марія (вона з найбільшим розумінням ставилася до того, що у батьківській хаті – новий господар) – і роти усім швидко позакривала. Тож стали люди м’якшими.

А Ганна та Сергій тому зраділи. Почали разом, як подружжя, на весілля сільські ходити, на базар та вирядини. Й до них гості зачастили, бо мали вдома телевізор.

– Вона в мене дуже добродушна, – сором’язливо відповів Сергій, коли «Вісник» вперше побував у гостях в цієї сім’ї і запитав, за що чоловік найдужче цінує Ганну. – А взагалі, у селі, якщо ти хочеш добре господарювати і багато мати, самому важко…

Доживала віку далеко від дому

Сергій роботи не цурався. З Ганною тримали дві корови та три бугаї, коня, свиней, ще й обробляли півтора гектара поля! Тільки сіна на зиму мусили заготовити до 10 тонн. Вирощували зернові, картоплю, буряк, моркву… Коли приходив час чергу пасти, господар мусив кидати всі справи на п’ять днів. Навіть коли на сезон у Білорусь їздив, хлопці з бригади його відпускали, бо знали, що Ганна Василівна сама з усім не впорається.

Гарували важко, але з того й копійчину мали.

– Потрібно щось купити – немає питань. Грошей ми не ділимо, – казав Сергій і з гордістю показував господарку.

– Мабуть, заздрять вам сусідки, що маєте в хаті такого хазяїна? – запитували ми Ганну Балейко.

– Ой, правда. Якби не Сергій, то таки б стільки всього не тримала, – відповідала. – На одне серджуся – як часом вип’є. Бо який чоловік п’яний? Вредний. Але прощаю.

***

Отак вони разом прожили більше п’ятнадцяти літ. А розлучила бабу Ганну з Сергієм її тяжка хвороба. Забрали дочки матір до себе віку доживати. Померла Ганна Василівна у Харкові, там стареньку й поховали. У Гірках же батьківську хату діти продали, а Сергій перебрався назад до себе, за паркан.

– Може, потім таки привів у свою хату якусь молодицю? – запитую у місцевих жителів.

– Що ви! – заперечують. – Сергій за Ганною затужив. Та так сильно, що й сам скоро помер.

Наталія КРАВЧУК

ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Коментарі

  • леся
    леся

    Якесь видумане безглузде оповiдання....хочеться чогось свiтлого ,правдивого...

    20 червня, 20:39
    Відповісти

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися