Хлопець з Полісся присвятив своє життя випробуванню літаків світового рівня
Волинь

Хлопець з Полісся присвятив своє життя випробуванню літаків світового рівня

5 липня, 20:53
0
3
Сподобалось?
3

Цьогоріч 13 червня Ан-225 «Мрія» кружляв над Ківерцями. Стільки світлин в інтернет-мережах! Шквал емоцій та коментарів! Радів би цьому й волинянин Василь Гасіч, якби не важка хвороба, що забрала в нього життя. Він працював на Державному підприємстві «АНТК імені Антонова» над випробуванням цього повітряного судна – найбільшого у світі вантажопідйомного літака потужністю 250 тонн.

Біг за поїздом по перону – так сумував за домом

Обдарований від природи шістнадцятирічний Василь Гасіч із села Ниці Старовижівського району достроково закінчив школу. Вступив на факультет систем управління та програмування Київського політехнічного інституту. Ніколи не був він раніше так далеко від рідного дому, у столиці сумував за ним так, що йшов на залізничний вокзал, аби побачити хоча б знайомий напис на потязі «Київ-Брест». Іноді, коли поїзд рушав, біг за ним по перону, ніби це наближало до села. А одного разу таки побачив у вікні знайоме обличчя сусідки, яка поверталася з Америки. Та й розповіла Василевій матері про дивовижну зустріч. Ще більше плакала тоді в розлуці з сином ненька… А він поволі звикав до самостійного дорослого життя.

Завдяки прекрасним знанням після закінчення інституту хлопця взяли на роботу у відділ льотних випробувань Київського механічного заводу, який пізніше перейменували в авіаційний науково-технічний комплекс імені Антонова. Так літаки стали в житті Василя Гасіча найважливішою справою. Йому багато чого довелося побачити і пережити. 

– Не вірте тому, хто каже, що вперше стрибати з парашутом не страшно, – розповідав. – Але потім, коли пізнаєш смак висоти і приземлення, коли за кілька кілометрів від землі хочеться співати, розумієш значимість життя і його сенс.

Василю Йосиповичу доводилося працювати над літаками Ан-32, 72, 74, 70, 124, 140, 225. Займався випробуваннями в екстремальних ситуаціях, адже існує тисяча різноманітних параметрів, котрі свідчать про придатність машини до експлуатації. На випробовування кожного залізного птаха йшло п’ять років наполегливої праці. Найбільшою любов’ю Василя Йосиповича був Ан-124 «Руслан». Чи не тому, що саме на нього було витрачено найбільше сил і терпіння?

 – Це машина світового рівня, – був переконаний Василь. – Як гарно і плавно він сідає, як пропорційно складений, має своєрідну грацію, – так говорити про літак може лише закохана у свою працю людина. –  Натомість Ан-70 – літак тисячоліття. Але він приніс тим, хто над ним працював, чимало болю. Під час його випробування з технічних та погодних причин загинули п’ятеро пілотів та два моїх колеги-експериментатори. З Ан-140 ми побували на міжнародній виставці в Ірані, з «Бураном» та «Мрією» – в Парижі.

У відпустку їздив у рідні Ниці

Двічі життя Василя Гасіча висіло на волосинці. Вперше, коли біля Мурманська в літака на висоті відмовив двигун. Причиною стала чайка. Потім з ладу вийшов і другий. Команді довелося йти на двох вцілілих. Якби не високий професіоналізм пілотів, хто знає, чи побачив би Василь Йосипович свої рідні волинські Ниці. А потім трапився інший випадок: повертаючись із Новосибірська, загорівся акумуляторний відсік літака, перестали працювати прилади. Пілотам все ж вдалося посадити залізного птаха.

– Коли ступили на землю, крім запаху трави, не відчував більше нічого. Так і не зрозумів, чим вона пахла, –  дивувався, скільки жив.

Будучи киянином, Василь Йосипович  ніколи не забував своє рідне село. У відпустці – з косою, копачкою, босоніж – таким бачили його земляки. Допомагав родині. Ніколи не дер високо носа, ні з ким не сварився, нікого не осудив. Двері його столичної квартири були завжди відчинені для молоді, яка приїздила в столицю, щоб здобути освіту. Повернутися в Ниці Василя Йосиповича змусила хвороба, що, очевидно, була пов’язана з  виконанням професійних обов’язків. Та, стиснувши зуби, він терпів невимовний біль, на який, щоб не засмучувати, не  жалівся рідним. А коли кілька місяців тому Василя не стало, провести його в останню путь зібралися люди й з навколишніх сіл, і всі, хто його знав. Бо для них він, хлопець з віддаленого волинського села, який ствердився в житті, був і залишається прикладом працелюбства, порядності та великої любові.

Наталія ЛЕГКА


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися