У волинянки чотири зяті – і всі різних націй
Волинь

У волинянки чотири зяті – і всі різних націй

9 серпня, 18:41
0
1
Сподобалось?
1


Софії Мартинець із села Невір Любешівського району навіть не снилося, що матиме зятів з-за морів-океанів. Її доньки-красуні знайшли собі пару не у рідному поліському селі серед лісів та боліт. Усі приїжджі. Неймовірно, але два з них – араби Мохамеди. І український зять не тутешній, а з Львівщини. Чи є ще в усій Україні такі жінки, як Софія Мартинець з волинської глибинки?

«Дочки полюбили Мохамедів. Їм добре, то мені шо?»

Жіночка охоче розповідає про своїх чотирьох дочок. Люба вийшла заміж за Вачека з Вірменії. Його тато звідти, а мама тутешня, невірська. Коли у їхній країні спалахнула війна, втекли сюди, на Полісся. Так Люба познайомилася з Вачеком, живуть разом у Невірі вже двадцять літ.

– Вачек дуже хароший. Хату яку велику построїли. Будуть сина женити, – вихваляє зятя-вірменина жінка.

Але, розповідаючи про своїх дочок, плаче, згадуючи найменшу Оксану. Вона померла зовсім молодою, у 28 років, залишивши на маму і чоловіка чотиримісячного синочка. Андрій – з Львівщини. Але після смерті дружини не покинув дитину, а живе та хазяйнує біля тещі, у її хаті.

– Біда була в нас, – витирає сльози жінка. – Вмерла Оксана, за нею мій чоловік, а ото осінню в Херсоні застрелили мого сина.

Історія середульших дочок Наташі і Валі неймовірна. Навчаючись у Харкові в медичному технікумі, Наталка здружилася з дівчатами-арабками. Вони й загітували дівчину з глухого поліського села прийняти мусульманську віру. І знайшли їй нареченого – Мохамеда з Марокко, який вчився у фармацевтичній академії. Не встигли батьки з Невіра натішитися зятем Мохамедом, як ще одна дочка Валя теж закохалася в араба – і теж Мохамеда! Тільки вже з Палестини – він також приїхав у Харків здобувати професію фармацевта.

Наталка зі своїм Мохамедом з Марокко люблять їздити по гриби у поліський ліс

– Їх познайомила Наташа. Валя вчилася там у педінституті. Через місяць вони поженилися, весілля робили в Харкові, – посміхається мама. Каже, не здивувалася, що ще один зять – араб Мохамед. – Він такий красівий, подивіться, і мої дівчата хороші, біляві, – показує фото. – Мали невірських хлопців, але полюбили Мохамедів. Як їм добре, то мені шо?

По гриби у рідний ліс –  в хітжабі

І Валя, як і її сестра Наташа, теж прийняла іслам. Вдома можуть ходити без головного мусульманського убору – хітжабу, але коли виходять на вулицю, то обов’язково одягають. Навіть коли в рідному Невірі їздять по гриби!

Тішиться мама, що дівчат добре прийняли у заморських родинах. Але якщо Наташа відразу виїхала з чоловіком в Марокко, живуть заможно у своєму чотириповерховому будинку, мають приватну аптеку, синів-близнюків Енеса і Аміна, то Валі довелося поневірятися. Кілька років з чоловіком жила у його родичів в Йорданії, там побувала на трьох морях, бачила екзотичні каравани верблюдів. А коли не змогли виклопотати візу в Палестину, разом з маленьким сином Сугайном переїхали в Невір. Тут народився ще один син Алі. Серед поліщуків зять Мохамед став своїм. Вивчив мову, їздив на «сезон», разом з тещею садив і копав картоплю. Та поліське життя араба врешті закінчилося – і молода сім’я виїхала на батьківщину Мохамеда в Палестину. Там мають гарний будинок, власну аптеку. У подружжя народилося ще троє дітей.

Весілля Валі і Мохамеда з Палестини

– Мохамед казав: «Як буде дівчинка, то назву Софійкою».  Як мене, – жінка показує пальцем на себе. – Але потім не схотів, бо то старовинне ім’я. То записали дочку Седжа. А як тих других дітей – і не знаю. Так поназивали не по-нашому, – журиться.

Тещу кличуть «бабуля»

Зяті-араби називають Софію Мартинець не мамою, бо віра забороняє так кликати чужу жінку, кажуть на неї по-російськи: «бабушка», «бабуля». І то так всі – і араби, і вірменин, і українець. Зустрічаються усі разом дуже рідко, тому й нема фотографії, де поліська теща була б з усіма зятями. Наталка з Марокко гостює щороку, а от Валя приїздить дуже рідко, певно, літ п’ять тому востаннє обнімала маму.

– Ми по комп’ютеру бачимся, – каже жінка. – І сватів так знаю. Вони по-своєму говорять, а дівчата по-нашому переказують. Кличуть в гості, але куди мені з слабим серцем?

– Сумуєте за дочками?

– Чом ні? Та нема їм чого сюди вертатися з Паластіни чи Марокко. Їм там добре. Хай собі живуть…

Олена ПАВЛЮК

ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися