Галину Титюк у Кортелісах Ратнівського району називають Рожищанкою, бо родом з Рудки-Козинської Рожищенського району. Нещодавно вона відсвяткувала 70-літній ювілей. Бабуся, попри те, що недавно руку зламала, не сидить на місці. То на базарчик на велосипеді гайне, то на вершечок вишні з відерцем вилізе. Звикла все вирішувати і робити сама, хоч нині має багато помічників – дітей, зятів та онуків. А от колись, в молоді роки, лишилася молодою вдовою з чотирма дітьми, ще й сама прикута до ліжка була…
Перед аварією привиділася дівчина у фаті
– Я замуж рано пішла. Навіть науку кинула – вчилась у Львові на бухгалтера. І треба був мені тоді той замуж? – з усмішкою згадує жінка.
– Зате тато тебе безумно любив, – додає дочка Тетяна. – Й он нас чотирьох маєш.
– Народилися три донечки та синочок. Дівчатка – здорові, а хлопчик Василько – із синдромом Дауна. Нам казали його в роддомі лишити. Але ми з Никифором навіть не думали про таке, – щиро каже. – Хто має таку дитинку, знає, як то нелегко. Василько в рік головку не тримав, а в чотири ще не ходив. Усі нас лякали, що скоро синок і так помре. А дивіться: вже 45 літ має! І який він в мене красунчик. Сонечко наше!
Василь, почувши, що мама про нього говорить, підходить і ніжно тулиться до неньки. Відчуває її велику любов.
Весь світ перевернула страшна аварія. Той Святвечір 6 січня 1991 року досі в деталях зринає у пам’яті Галини Титюк. Хоч й минуло відтоді вже майже тридцять літ.
– Ми з чоловіком верталися машиною з Ратного. Бачу, спиняє нас дівчина біля крайньої хати. Никифор їй не став. Тоді привиділася дівчина в фаті, лягає нам на кабіну. Я злякалася. Аж дивлюсь, на нас летить «Волга», і її отаково крутить на дорозі. Кажу: «Обережно, мабуть, шофер заснув». А Никифор мені: «Нє, Галічко, то наша смерть…» А далі я нічого не помню. Люди в лікарні розказували, що я ще вийшла з машини, шубу свою постелила, щоб чоловіка поклали, і хусткою вкрила.
У біді не зоставили сусіди
Того дня «Волгою» білорус з Бреста віз сезонних робітників на Волинь. А через ожеледицю не впорався з керуванням. Аби уникнути зіткнення, Никифор Терентійович зупинив свою машину. Але «Волга», яку кинуло в кювет, відскочила назад на дорогу й смертельно вдарила у бік водія… Міг пролунати ще й вибух, адже у білоруса в машині було кілька каністр бензину.
Тоді Галина Василівна поховала чоловіка й сама лишилася прикута до ліжка. В аварії їй геть роздробило коліно. У той час колінні суглоби в Україні не міняли. І білорус, винуватець аварії, погодився профінансувати цю складну і дороговартісну операцію в Білорусі. Пів року жінка не піднімалася з ліжка! Її опорою на довгі місяці стали сусіди та діти.
– А там ще два похорони мали, – скрушно хитаючи головою, згадує жінка. – Бо за рік після аварії чоловікові батьки повмирали, не перенесли горя…
Тільки знову змогла по світу білому своїми ногами ходити, усе навколо Галини Василівни закрутилося – і в хаті, і біля хати. Словом, піднялася з біди. Бо вже має таку вдачу – не здаватися ніколи на поталу долі.
Наталія КРАВЧУК
Фото автора
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!