Волиняни врятували 13 євреїв і дружили зі Степаном Бандерою
Волинь

Волиняни врятували 13 євреїв і дружили зі Степаном Бандерою

22 серпня 2020, 11:37
0
0
Сподобалось?
0

Василь Панас із села Завітне Ківерцівського району не тільки за освітою історик, він ще й неабиякий дослідник за покликанням. Мало хто так скрупульозно змалку запам’ятовував і записував свідчення своїх бабусь та дідусів. А тепер це вилилося у величезний багаж знань про свою родину.

Усіх онуків називали Василями

Чесно кажучи, не встиг пан Василь почати свою розповідь, як я вже заплуталася у «Василях». І той Василь, і цей, а ще прапра і знов Василь. А виявилося, що у родині Панасів й досі є традиція називати онуків цим ім’ям на честь далекого пращура.

– Мій прадід Олексій Панас під час війни ховав у себе 13 євреїв, – розповідає найцікавіші факти про свою родину пан Василь. – 11 членів однієї багатодітної сім’ї, а пізніше ще подружжя лікарів «прибилося». Цілий рік вони прожили у викопаній двокімнатній землянці під клунею. Цікаво, що найменшенька дівчинка-єврейка з тієї сім’ї була лише на рік чи два старшою від сина прадіда і дуже схожою на нього. Помітивши це, Олексій її єдину вивів «у світ», сказавши, що взяв на виховання свою племінницю з Львівщини. А решта вдень мусили ховатися, а вночі виходили на поміч господарю. Адже таку велику кількість людей треба було чимось годувати. Та ще й уникати підозр: прадід мав лише трьох дітей і забезпечити продуктами стільки душ не міг вдень. Він був впевнений, що про їхню таємницю не знає жодна жива людина, аж поки серед ночі до нього не постукали хлопці з лісу. Прийшли попередити: можлива облава, потурбуйся про своїх євреїв. Олексій знайшов іншу надійну людину, до якої й перевіз їх. Як потім я дізнався, усі вони вижили й одразу після війни виїхали в Ізраїль. Перед тим зуміли передати Олексію подяку-документ про стількох врятованих душ – тепер він зберігається у мене. У 1960-ті вони розшукали нашу родину через Червоний Хрест, але оскільки Панаси за антирадянську позицію були вивезені, Союз наклав заборону на переписку.

За ніч викопали схрон, лаз і вихід

Неймовірно цікаву історію ми почули і про ще одного родича Василя Панаса – Василя Захарчука. Розумний чоловік, який вільно володів шістьма іноземними мовами, здобув вищу освіту у Кракові і був станичним ОУН-УПА в Садові, що біля Торчина. Посада прирівнювалася до голови сільської ради, і таких людей готували прийняти владу на місцях, коли Україна здобуде незалежність. У 1940 році у них гостював і ночував сам Степан Бандера. Він вертався з Бреста, де над ним проходив судовий процес, і зупинявся у сім’ї Василя.

– До відвідин такого гостя готувалися, – розказує наш герой. – За одну ніч мусили викопати під пічкою схрон, з якого зробили довгий підземний лаз через всю ділянку. Його встелили дошками, а з першим променем світла батько зорав города і посіяв зерно. Бандера переночував у них і спокійно рушив далі. А Василь через якийсь час одружився і за наказом ОУН вступив до німецької поліції, пробув там на посаді перекладача пів року. А потім разом зі зброєю та амуніцією пішов у підпілля в ліс. Василя тоді шукали, він був засуджений до розстрілу. Але йому пощастило разом з дружиною перейти кордон. Спочатку вони опинилися в Бельгії, потім перебралися в Канаду. Мали четверо дітей. Василь помер у 70-х роках, так і не дізнавшись про долю своїх батьків та решти братів-сестер. А їх депортували, вивезли на Різдво 1947 року: прийшли під ранок і всіх нагайками виштовхали з хати. Бабі моїй тоді було 13 років, і вона зуміла вистрибнути з вікна та в одній нічній сорочці босоніж по снігу стала тікати. По ній стріляли, вона впала, тож більше її й не шукали – подумали, що вбили. Опинилася родина в Кіровській області. Звідти дід вже не повернувся. Його дружину, тобто мою прабабу, ще раніше завезли у тюрму і так там знущалися, що вона, опинившись на допиті у слідчого в кабінеті, викинулася з вікна. Потім частина родини повернулася, а частина залишилася на чужині. Дівчата повиходили заміж за місцевих росіян і, вочевидь, своїм дітям так нічого і не розповіли. Бо коли я знайшов ту рідню у соц­мережах і розказав, що вони нащадки вивезених у Сибір бандерівців – не повірили і були шоковані. Мене одразу скрізь заблокували, бо там «Путін, Сталін і дєло правоє»...

Василь Панас, до речі, був двічі у Канаді, гостював у родині Василя Захарчука. Тоді ще жива була його дружина Віра. З чотирьох їхніх дітей, які народилися в еміграції, троє українською говорять, а от найменша дочка – ні. Зі сміхом розказував Василь, як вона постійно нервувала і вимагала у всіх говорити «на інгліш», бо нічого не розуміла. А тітка Віра насолоджувалася розмовами українською і перед смертю (померла у 93 роки) заповіла, щоб її поховали на рідній землі. Що Василь Панас і зробив – тепер її прах покоїться у рідному Садові. Її діти і внуки писали йому, що в останні тижні свого життя вона повністю забула англійську мову і стала говорити лише українською.

Мирослава КОСЬМІНА


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися