«За ним будь-яка жінка була б щасливою», – кажуть у селі Синове Старовижівського району про Леоніда Захарчука. Більша частина його життя минула, а чоловік так і залишився без пари. Втім доля нагородила його сином, таким схожим на батька. Від нього Леонід Володимирович не відмовився, попри людські пересуди та плітки, хоч пережити довелося чимало.
Ворогами з родичем не стали
Після армії Леонід на п’ять років поїхав на сплав лісу в Сибір. Коли повернувся, працював у колгоспі. Його однолітки вже опікувалися дітьми, а він так і не освідчився жодній дівчині. Потім захворіла мама, доглядав її, лежачу, тож не до женячки було. Та й не кожна дівчина наважилася б розділити з чоловіком таку ношу.
– Були, які подобалися, – каже відверто. – І приженювався, але до шлюбу не дійшло.
І треба ж було, щоб лихий поплутав: Леоніду Володимировичу впала в око на двадцять років молодша племінникова дружина. Як міг, боровся зі спокусою, але не встояв. А від того зв’язку на світ з’явився Миколка. Чоловік так йому зрадів – єдиний же син! Коли хлопчик був підлітком, офіційний шлюб його матері розпався. Але Коля змалечку знав, хто його справжній батько. Той ніколи не забував про сина: купував йому одяг, цукерки, іграшки, шкільне приладдя, вони тісно спілкувалися, але так, щоб люди не пліткували. Проте з часом уже й не крилися. Микола сам почав навідувати тата, який жив у сусідньому селі.
– І як на це реагував ваш племінник?
– Так і реагував, – сором’язливо зам’явся. – Ворогами ми з ним не стали: не сварилися, не билися, просто так усе сталося. І зараз спілкуємося.
Коли син одружувався, Леонід Володимирович був за весільного батька, і це не могло не викликати бурхливої реакції односельців. Але його любов та сміливість подолали всі перестороги. Та й син вдався таким, що можна позаздрити: вродливий, розумний, до роботи вправний.
– А коли племінник розлучився з Миколиною мамою, не виникало бажання побратися з нею?
– На той час усе вже перегоріло.
Найбільше переживав, коли син пішов в АТО
Про те, що єдиний син колись перебереться до нього жити, Леонід Захарчук і мріяти не міг. Але вже кілька тижнів як Микола разом з дружиною Анною та внучкою Веронікою мешкають у тата. Це так окрилило чоловіка! Почали робити в оселі ремонт – вона по-справжньому ожила, обзавелися господарством.
– Я й не знав, що хата в мене така велика! – радіє пан Леонід.
Бо в ній оселилося щастя, якому передували непрості для обох чоловіків випробування.
– У 2016 році Коля дзвонить і каже: «Батьку, я йду в АТО». Що міг йому відповісти? «То твоя доля», – кажу. Трудно було пережити, хоч і дзвонив син часто, і казав, що все в нього в порядку. Він у мене добрий, не курить, не п’є, хоч багато хто після АТО спивається.
Три роки Микола служив у розвідці в зоні бойових дій. Не раз клалася йому смерть, дивом залишився живим. Мабуть, і батькові молитви берегли хлопця від кулі. Розповідати про АТО для нього – все одно, що душу краяти. Повернувся додому, влаштувався на пилораму, потім поїхав на заробітки у Польщу, і знову туди збирається – потрібно про сім’ю дбати.
Наталія ЛЕГКА
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!