Тарас Куницький – військовослужбовець з села Грибовиця Іваничівського району. На його рахунку, окрім подвигів в АТО, - не одне врятоване життя. На жаль, чоловік 13 січня 2020 року трагічно пішов із життя, вчинивши самогубство. Рідні досі не можуть повірити, що їхній такий позитивний та надзвичайно добрий син, брат, чоловік та тато, пішов на такий крок. Із теплотою у серці вони згадують Тараса, як людину, яка завжди готова кинутися на допомогу ближньому і врятувати життя.
«На війні простіше»
Тарас ріс відповідальною та спокійною дитиною. У школі навчався непогано, згодом вирішив здобути освіту електромеханіка у Нововолинську. Після училища він не пішов працювати по своїй спеціальності, а поїхав на заробітки. Хлопець був дуже роботящим та понад усе любив молодшу сестричку Таню. Як згадують рідні, Тарас ще з дитинства не міг пройти осторонь чужої біди. Так, будучи ще зовсім юним, він кинувся захищати хлопчину, якого бив натовп підлітків. І якби він не розборонив, все могло б закінчитися фатально.
У 2014 році, коли у життя українців увірвалася війна, хлопець мав роботу та кохану дівчину, з якою планував створити сім’ю. Попри це 21-річний юнак пішов захищати рідну державу.
Коли Тарас повернувся з бойових дій додому, то майже не розповідав про пережите: не хотів зайвий раз хвилювати рідних. У нього народився первісток і розпочалося розмірене життя. Але думки про війну та бойових товаришів уже ніколи не полишали його. Тож, у серпні 2016 року Тарас знову вирішує підписати контракт. Під час проходження служби в АТО у Тараса народився у другий син. І оскільки дружині було важко з маленькими дітками, чоловік повернувся до цивільного життя.
- Ми тоді знову практично не говорили про АТО. Ну, Тарас ось такий був: ніколи не жалівся і не розказував про війну. Згадував, лише коли я щось конкретно питала. В лікарню не можливо було відправити, він більше за мене хвилювався. Якось йому потрібно було до невропатолога, ми сиділи в черзі до лікаря: а він каже: «Мамо, іди, тобі потрібніше, ти ж не можеш спати. Я в АТО витерпів і тепер зможу», - розповідає згорьована мати.
Після того як Тарас прийшов з війни, він не раз поривався знову підписати контракт.
- Син мені часто говорив: мені тут тяжко, я залишив своїх хлопців, мені на війні простіше. Там усі один за одного переживають, тому що назад життя вже ніхто не поверне. А тут ця людська байдужість добиває мене, - продовжує пригадувати слова сина жінка.
Особливо ранили Тараса сімейні конфлікти та неповага зі сторони людей. А з цим військовий, на жаль, стикався часто. Так одного разу Тарас по дорозі в Нововолинськ на роботу водій одного з автобусів, після того, як військовий показав йому посвідчення, заявив: «Та скільки вас уже таких є з тими посвідченнями». За словами матері, хлопець вирішив не конфліктувати і пішов пішки, хоча це дуже його вразило.
Згадує мати також і подвиги сина.
- Пам’ятаю незадовго до його смерті сказала, що у Тараса уже тої доброти, як разом взятих у нас вдвох з чоловіком. Ну він не міг нікому відмовити. От як сталася пожежа у нашої сусідки, він одразу туди побіг і допоміг витягнути жінку з палаючої хати. Каже: «Мені щастить на те, щоб комусь допомогти», - розповідає пані Людмила.
Також Тарас врятував життя постраждалому у ДТП скутеристу. Він став випадковим свідком аварії, побачив, що нога у людини перебита, перев’язав рану. Завдяки цьому, як зазначили згодом медики, постраждалий залишився живий.
- Тарас був дуже скромний, після порятунку чоловіка ТСН зробило про нього цілий сюжет. Але ми не знали про це. Випадково чоловік по телевізору побачив. Запитала, чому нам нічого не сказав, а він: «Мамо, то якось так швидко було, що я й забув про це та й не люблю я того, добре, що чоловік залишився живим, все-таки знадобилося щось з того, що я на війні навчився», - каже пані Людмила.
У останній день свого життя ніс синам морозиво...
Після війни Тарас ремонтував електроприлади та як дальнобійник їздив за кордон. Планував вдосконалити свої знання і створити цілий склад і майстерню, де займався би ремонтом. Хотів зробити теплицю.
- Тому й не можемо повірити, що Тарас таке вчинив… У нього було стільки планів. Навіть у той день, 13 січня, він отримав зарплату, накупляв багато продуктів. Зустрічався з другом, який розповідає, що Тарас дуже переживав, щоб не розтало морозиво, яке він купив діткам. І сини дуже чекали його з роботи. Я не можу повірити, що він міг вчинити таке, - розповідає зі сльозами на очах мати.
Згадує про трагічну подію і сестра Тараса, яка розмовляла з ним в останні хвилини життя: «В той день він був такий як завжди. Я бачила його в місті. Потім брат зателефонував і попросив сумку йому винести, бо він накупив цілий пакет продуктів додому. Казав що приїде до мене наступного тижня дещо поремонтувати. Ми ще поспілкувались, і він пішов до друга, в 19:14 він мені зателефонував і сказав: «Таня, не переживай, я вже майже дійшов додому».
Того ж вечора рідні знайшли його повішеним на дереві.
- Він завжди казав, що в нього є діти, для яких він буде жити і що з собою нічого не зробить. Я просто не вірю в те, що він сам це міг зробити, - додає Тетяна.
Рідні дуже важко переживають втрату Тараса. Мати говорить, що тільки зараз до неї починає повертатися пам’ять. Своє майбутнє жінка бачить у внуках, котрі дуже схожі на батька і ростуть такими ж добрими і чуйними людьми...
Богдана Хома
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!