Волинянка з чоловіком виховали 7 дітей померлої від онко сестри
Волинь

Волинянка з чоловіком виховали 7 дітей померлої від онко сестри

12 вересня, 18:23
0
1
Сподобалось?
1

Ще донедавна їхня оселя нагадувала вулик. Кожен із семи дітей займався справою до душі: хтось бавився іграшками, хтось малював, школярі засиджувалися за підручниками, а старші допомагали по господарству. Нині в оселі Ковальчуків із Залюття на Старовижівщині якась незбагненна для великої родини тиша, до якої господарі ніяк не звикнуть. Бо п’ятеро племінників мають вже свої сім’ї і живуть окремо.

– Бабусю Людо, а де твій жених? – дивакувате запитання онучки Каті заряджає усіх позитивом. Такими романтичними бачить стосунки між бабунею та дідусем мала.

– Дід Вася на роботі, – Людмила Ковальчук не стримує усмішки. Чоловік працює у лісництві.

Колись і жінка трудилася в побуткомбінаті у райцентрі. Коли виходила заміж, мріяла про дітей, адже народилася в Грабовому у багатодітній родині. У Василя було двоє братів. Але щастя материнства чомусь далеко обходило люблячу молоду сім’ю. За порадою поїхали в Низкиницький чоловічий монастир. Після сповіді отець Павло поплескав Василя по плечу і сказав:

– Не переймайтеся, будуть у вас діти. Багато дітей…

Як у воду дивився: через рік у їхній хаті з’явилося п’ятеро доньок та двоє синів. Жаль, що сталося, як у тій приказці: не було б щастя, та нещастя допомогло.

Родина КОВАЛЬЧУКІВ-ШУЛЬГАЧИКІВ біля пам’ятника Валентині

– Моя старша сестра Валентина Шульгачик жила в Білорусі, – з болем у голосі згадує Людмила Ковальчук. – У 37 років померла від онкології. За чотири дні до цього попросила забрати старших дітей. Але так склалося, що найперше ми взяли собі 4-річну Катю та 6-річну Марійку, потім Наталю, якій виповнилося 16 років, Таню – їй було 15, 14-річного Сергія і наостанок 13-річного Миколу та 8-річну Оксану, які перебували в санаторії-інтернаті. Залишити дітей їхньому батькові Степанові не могли, бо він і собі не давав ради. А через чотири роки його також не стало.

Упродовж року добивалися Ковальчуки дозволу, щоб вивезти дітей в Україну. І нарешті оформили над ними опіку. Поки тривали формальності, виживали за рахунок зібраних у лісі ягід та грибів, на щастя, довкола Залюття щедрі ліси. Готувати господині доводилося багато, але сідали за стіл завжди разом, щоб діти відчували себе єдиною люблячою дружною родиною.

Людмила Вікторівна з вдячністю згадує свекруху Уляну Тимофіївну, яка підтримала непросте рішення сина та невістки взяти на себе відповідальність за сімох діток і допомагала, скільки ставало сили.

– Та й без Василя я б не змогла справитися з усім, – каже пані Людмила. – Він був і залишається для дітей справжнім батьком – люблячим, уважним, надійним.

Ростили, виховували, скуштували гіркоти безсонних ночей, коли ті хворіли. Усім, крім Миколки, дали вищу освіту, справили п’ять весіль, дочекалися онуків.

– Вчилися діти добре, – розповідає Людмила Вікторівна. – Вчителі ніколи не скаржилися на їхню поведінку. Нині Наталя живе в Турійську, Сергій – у Луцьку, Оксана – в Ратному, Марійка – в сусідньому Мокрому, Таня залишилася в Залютті. Наша Катя – ще студентка, Микола – на заробітках у Польщі. Я вже вісім разів бабуся.

Народження останнього внука стало справжнім сюрпризом для Василя та Людмили Ковальчуків. Поїхала молода родина на Світязь, щоб відпочити, а повернулася з маленьким Матвійком.

– Так Марійка подарувала нам восьмого онука, – радіє жінка, яка з чоловіком замінила племінникам батьків.

Наталія ЛЕГКА

Фото автора та із сімейного альбому


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися